Тернополяни, терпіть далі. Влада це любить

Вчора. Ранок. Файне місто. Стрітення.
Після Служби Божої святимо свічки. Ті самі, стрітенські, котрі наші предки ставили за ікони на покуті і берегли так, аби на весь рік вистачило, світили їх лише, коли відчували великі тривоги, або насувалася гроза, мор, чи пошесть кацапська. Бо то особливі свічки, призначені для молитви за умиротворення і зцілення.
І ото ми їх чекаємо посвятити. Настрій у всіх піднесений, світлий такий, святковий. Аж тут долітає до нас дим, насичений такий, маснющий. Пахне дровами паленими і м`ясом.
– Знов у “Колибі” шашлики смажать. – Зітхає знайома пані, котра живе у висотці коло “Сільпо”.
– А я вчорашнє випране не зняла.
То так: преамбула. А, власне, амбула – то те, що кафе-наливайка “Колиба” м`яко, кажучи, дістало вже своїми димами. Ну, от хто додумався давати дозвіл на смаження шашликів у промислових масштабах на відкритому вогні в центрі мікрорайону? Там і так висока загазованість через потік транспорту, бо траса Тернопіль-Київ проходить через район. І недопиляна забудовниками зелень парку Національного відродження не встигає рятувати мешканців від автомобільних вихлопів. То ще плюс до всього треба, щоб ледве не цілодобово забігайлівка палила свій мангал.?
Тернополяни, я вас люблю! Ви такі терплячі там, де не треба, що подиву даєшся!
Бо от, коли йшли від церкви, кажу людям: давайте писати, дзвонити на гарячу лінію, чи що…
– Та шо то дасть? Ми нічого не доб`ємося. Треба терпіти.
Терпіть. Влада любить, коли ви терпите. І хами люблять, коли ви їх толеруєте. Вони ще й заробляють на вас при цьому. Адже своєю терплячістю ви забезпечуєте їм тепле місце під сонцем. А вам лишається дим і душевний осад. Терпіть далі.