Тернополяни, вимикайте Facebook і виходьте на вулицю

За останні років п’ять ми почули безліч казкових історій про те, як інтернет-інструменти — соціальні мережі, блоги, Twitter і YouTube — знищують диктатури і позитивно впливають на уряди. В нас соціальні медіа поступово набувають деструктивних рис — люди натискають like і думають, що знищили антинародний режим

Два роки тому відомий американський публіцист Малкольм Гледвелл на сторінках журналу The New Yorker опублікував критичну статтю “Невеликі зміни: чому революція не буде твітити” (Small Change: Why the revolution will not be tweeted). Вона викликала бурхливу реакцію на сторінках багатьох впливових видань, оскільки спробувала похитнути всесвітнє захоплення соціальними медіа.

Гледвелл розкритикував сліпе поклоніння соціальним медіа. Тоді він зазначив, що усіма розпіарена Twitter-революція в Ірані лише оповістила західних кореспондентів про порушення, але нічого не зробила для координації та успішного завершення громадського невдоволення. На думку американця, інтернет-інструменти здатні повідомити за короткий проміжок часу велику кількість людей, допомогти нужденним і знайти донорські органи. Можна навіть викликати людей на вулицю для здійснення громадського тиску, але на цьому все закінчується.

Автор статті саркастично зауважив: протестувальники, що стоять на площі, не завжди мають під рукою Twitter і Facebook. Тому для кардинальних змін і революцій потрібні — міцні зв’язки (а не наявність декількох тисяч віртуальних друзів) та ієрархія (харизматичний лідер, підзвітність, організаційні підрозділі за напрямками роботи тощо).

Казки про вирішальну роль інтернету в арабських подіях та навіть перемозі Обами на президентських виборах не більше ніж прагнення компанії з маркетенгу у соціальних медіа продати свої послуги потенційним покупцям та підвищити власну суспільну значущість.

Два роки тому соціологічна компанія Pew Research Center опублікувала звіт про рівень залученості американців у громадському секторі. Дослідники зазначили, в США 75% дорослих американців беруть активну участь (у тому числі фінансова підтримка) у житті волонтерських організацій та громадських ініціатив. Так, інтернет-користувачі виявилися більш активними, ніж інші: 80% з них є волонтерами, а серед тих, хто не користується всесвітньою мережею цей показник становив 56%.

Отже, ми бачимо, що громадська активність американців ґрунтується далеко не на Facebook. Це — невід’ємна складова життя американців, яка починається у дитячому віці з недільної школи, де малюки роблять подарунки для сиріт (до речі, для українських також). Тобто, Обаму до влади привели не соціальні мережі, це зробили мільйони американців, які були волонтерами і працювали на перемогу свого лідера. Інтернет їм лише допоміг в цьому.

У нашому суспільстві Facebook крок за кроком заміняє “оффлайнове” життя та спотворює сприйняття реальності. Ми починаємо думати алгоритмами соціальної мережі. Впливовість людини визначається не реальними справами, а кількістю прихильників. Про глибину висловленої думки ми судимо наявністю “лайків”.

Якщо почитати зміст коментарів, опублікованих дописів, що з’являються щодня в інтернеті, складається враження, що в Януковича сотні тисяч, мільйони ненависників. Проте їх не можна побачити на жодній акції протесту. Люди обрали зручний для себе формат антиурядової діяльності — постити демотиватори, фотожаби і роздавати “лайки” подібним собі однодумцям. В інтернеті регулярно з’являються і швидко набувають популярності  мережеві опозиційні проекти, наприклад фейсбуківська сторінка “Церкви Свидетелей Покращення” до якої записалося майже 7 тис. прихильників. Члени спільноти масово поширюють карикатури та політичний гумор. Чим не ідеальна картина для влади: краще бавитися в інтернетах, ніж мітингувати на вулицях.

Інтернет-активісти щиро переконані у силі власного слова здатного примусити президента кардинально змінити політичний курс і, нарешті, почати боротися з корупцією. Політтехнологи вдало використовують цей самообман —  організовують “зустрічі з блогерами”, після яких з’являються дописи про діалог влади і суспільства.

Кожен користувач соціальних медіа вважає святим ділом розповісти про свої закордонні поїздки — про те як там добре і що в нас дурна країна. В цю мить так і хочеться згадати про “Капітана Очевидність”, бо крім поверхневих думок жодної конструктивної пропозиції і бажання вийти з онлайну в реальний світ для втілення своїх ідей.

Інтернет дав можливість будь-якій примітивній істоті почути себе політичним експертом-аналітиком, гуру і оракулом в одній особі. З тої кількості порад, зауважень і запропонованих стратегій можна скласти не одну сотні томів з серії “Як нам облаштувати Русь”. Тільки проблема полягає в тому, що автори “ідеальних ідей” у своєму житті не спробували втілити і сотої частини з ними написаного.

І, навіть зараз, коли є чудова можливість загострити протестні настрої в країні завдяки брутальним фальсифікаціям під час голосування за закон про мови, не перестають з’являтися поради, побажання та роздуми на тему “недостатньої сили протесту для зміни влади в країні”. Друзі, я можу вам порадити лише одне: вимикайте Facebook і виходьте на вулицю. Там робиться реальна політика і визначається твоє майбутнє.

 

Микола Малуха, Спротив