Тернополяни зекономили на сердельки при вході на міжнародний фестиваль
Кам’янець-Подільський на стільки масштабно, грандіозно та шумно відзначав День міста, що не всі гості цього різнобарвного святкування змогли відвідати історичний фестиваль «PORTA TEMPORIS». А між тим, він – міжнародний і присвячений 650-річчю битви на Синіх Водах. Можливо, місце фестивалю було не надто привабливе для більшості святково вбраних туристів. Адже «PORTA TEMPORIS» проходив на місці Руської брами. А це приблизно десять хвилин ходи крутим схилом додолу від центральної вулиці Кам’янця.
На 20 грн менше заплатили за вхід
Проте ні дощ, ні слизька бруківка не злякали тих тернополян, котрі таки побували на території міжнародного фестивалю 19 травня. Вони кажуть, що попри цікаву програму та серйозну значимість фестивалю для подальшого розвитку українсько-литовських стосунків, глядачів могло б бути і більше. Відвідувачів могла відлякати і ціна вхідних квитків на фестиваль. Вартість одного – 100 грн. Щоправда, при бажанні, можна було би виторгувати квитки і за 80 грн. Власне, так і зробили тернополяни. Вони придбали п’ять квитків разом. Тому їм зробили знижку – на 20 грн менше за кожен.
Пахнуло сіном і стравами на вогні
Відбивала бажання споглядати поєдинки лицарів і погода. Зранку в Кам’янці було похмуро і холодно. А згодом пустився затяжний дощ. Але вже о 14.00 дощ спинився, вийшло сонце і стало гаряче. Бруківка швидко висохла, а люди почали знімати сведри та куртки. На території Руської брами не було бруківки, але землю встелили соломою та дерев’яними стружками. Тому тут не було болота, а в повітрі стояв приємний запах мокрої древини і сіна.
Межі фестивалю «PORTA TEMPORIS» обгородили дерев’яним частоколом, крім того, з одного боку територію прикривали древні мури, а з іншого – річка. Місця багато не було, але це створювало затишну атмосферу.
Біля величезної пательні, що в діаметрі мала не менше метра, спорудили дерев’яні столи і лавки. Там усі бажаючі куштували страви, приготовані на вогні. Тернополянам найбільше засмакували сердельки та смажена картопля. Одна порція такої страви вартувала близько 20 гривень.
Ковалі створювали музику, діти – імітували граніт
З одного боку ристалища (обгородженої території для лицарських боїв – прим.ред) ковалі дзвінко вибивали молотками своєрідну музику. А величезний шкіряний міх роздував полум’я.
А з іншого боку усі присутні вчилися танцювати білоруські (і не лише) народні танці. Такі, наприклад, як «Ойра».
А ще – ліпили з глини глечики та створювали імітацію гранітних візерунків на папері. Цей майстер-клас найбільше зацікавив дітей. Ще б пак, процес виглядав доволі таємничим та непередбачуваним. У мисочки з водою майстриня вливала олійні фарби, котрі попередньо розчиняла у пластмасових кришечках. Далі пінцетом робила різноманітні візерунки, розводи. Дозволяла дітям на пів секунди опустити папір на поверхню візерункової води, швидко витягнути і перевернути. В залежності від підібраних кольорів виходила доволі природня імітація каменю.
Біля столика з олійними фарбами діти стояли до тих пір, поки їхня робота на квадратному папері не підсохне і її можна буде забрати із собою.
До речі, візерунки можна було створювати і на справжньому пергаменті. Це вартувало близько 20 грн.
Чиновники приходили фотографуватися з лицарями
Крім цікавих та не лінивих туристів, міжнародний фестиваль відвідували і чиновники. Їх можна було помітити здалеку. Вони відрізнялися від основних учасників фестивалю, як строгою формою одягу – костюмами, так і малим інтересом до програми.
Коли моросив дощик, вони ховалися під навісом над сценою. А коли було сонячно, то не виявляли особливої уваги до боїв. В більшості випадків – позували фотографам. Те ж саме робив і секретар тернопільської міської ради Ігор Турський.
Люба Вовк – “Погляд”. Фото Жанни Саганюк, Ірини Савчин
Панове, одне прохання, брама не Російська, а Руська. У 14 столітті, коли вона почала закладатися, було поняття русини, тобто українська спільнота.
Дякуємо. Виправили. То якась чисто механічна опечатка вийшла, бо в наступних реченнях брама таки була Руською)))