Тернополянина Бойцуна Василя жорстоко побили тітушки у Києві та вивезли на Херсонщину

21-однорічного Бойцуна Василя Васильовича після спроби кривавого розгону Майдану 18 лютого молода дружина знайшла аж в одному з районів Херсонської області 23 лютого. Сьогодні хлопець з переломами ноги, численними забоями, ножовими пораненнями та відкритою черепно-мозковою травмою знаходиться в Тернопільській обласній лікарні і не випускає з обіймів дружину.

Те що її чоловік вижив, Оксана називає «чудом Божим». Вдома батька з нетерпінням чекає восьмимісячний син. Син Василько – найрідніша людина ВасиляБойцуна, який є круглою сиротою, адже мати хлопця померла, а батько був позбавлений батьківських прав.

Боротьба тернополянина за життя, його сила волі дійсно вражають, а героїзм в діях не піддається сумнівам.

Василь на Євромайдан до Києва їздив неодноразово, розповіла його дружина. Востаннє він поїхав з братом двійником 8 лютого.

Хлопці були у центрі життя Майдану та виконували всю, доручену командирами та комендантами, роботу.

В ніч з 18 на 19 лютого брати знаходилися вище по вул. Грушевського майже біля Верховної Ради.

«В той час, коли беркутівці пішли в атаку, –  розповів сам Василь, – багато наших почали розбігатися хто куди. В той момент ще багато хто залишався на передовій, адже пролунала команда укріплювати барикаду. І я залишився допомагати хлопцям.»

Згодом, коли побачив, що сили нерівні, Василь поглядом почав шукати брата, але не міг знайти.

Брату ж Василя вдалося втекти. Саме йому через декілька днів стало відомо, де знаходиться Василь, про що він і повідомив дружині Оксані.

«Поки шукав брата, Василь втратив час, тому вже не зміг від них втекти», – додає дружина Оксана, Василь мовчить та не заперечує.

Вслід за беркутом йшли «тітушки», саме вони схопили Василя, жорстоко побили та потягнули до свого автобуса.

«Мене вже побитого погрузили до автобуса, відібрали документи – паспорти (громадянина України та закордонний), індифікаційний код та посвідчення ВГО «Майдан» і почали знущатися… Там були жінки, яких я бачив і на нашому Майдані, коли вони розносили їжу нашим. В автобусі були переважно молоді, вони говорили про те, чи попадуть завтра на пари. Дівчина 20-22 років приставляла мені до шиї ніж, погрожувала. Вони між собою спорили, хто мене вб’є, чи мене заріжуть, чи повішають, чи ще щось… Вони показували посвідчення Партії регіонів, там були і посвідчення ГО «Майдан», а один з них мені сказав, що він з «Беркуту», що завтра вдягне форму і буде бити наших на Майдані», – без жодної емоції в голосі розповідав Василь.

Автобус їхав довго, хлопець чув, як щодо нього «старші» в автобусі отримують вказівки.

«Спочатку я думав, що мене просто вб’ють, потім мені почали давати їсти. Як я почув, мене везли до Криму, хтось по-телефону дав вказівку, щоб мене не чіпали, привезли цілого для того, щоб на камери я розповів, скільки грошей платять на Майдані та про якісь інші речі», – продовжував хлопець.

За його словами, ще один телефонний дзвінок пролунав пізно ввечері… автобус зупинився… Василя вивели, побили та запхали ніж у спину. Напівпритомного хлопця пересадили в інший автобус, як йому вдалося почути, попередній автобус з пасажирами отримав команду повертатися до Києва.

«Вже з іншого автобуса Василя просто викинули, вочевидь, – припускає Оксана, – вони думали, що він вже не виживе».

Але хлопець вижив.

«Я спочатку рухався в поле… була ніч… далеко побачив світили вогні. Я йшов на ті вогні, подальше від дороги, бо боявся, що ті тушки ще за мною вернуться. Дуже боліла нога, йти було важко, я шпортався за якісь дроти і падав.  Потім зовсім не міг йти і просто повз… Я заснув біля якогось дерева, а коли прокинувся надворі світало», – спокійним голосом розповідав Василь.

Слухати його розповідь було неможливо, виступали сльози, заспокоював лише спокій та непохитність у голосі хлопця.

«Коли я попробував встати, то не міг спертися на ногу, бо навіть її не відчував. Але якось пересувався… прийшов до шиномонтажу, там з вікна приміщення було видно світло від телевізора. Я дуже хотів пити… З приміщення вийшов чоловік, я попросив води, але він почав мене виганяти і голосно матюкати, показав мені куди йти до магазину. Я рушив в тому напрямку, але, напевно, було дуже рано і все було закрито. Я йшов повз приватні будинки, людські подвір’я, але ніяких людей там не бачив. Страшно хотів пити, заглядав за паркани, чи нема там людей. За одним високим парканом побачив чоловіка, він вішав чи то знімав якийсь одяг. Той чоловік виніс мені горнятко води. Мої руки були в крові, бо я мусив кожної хвилини витирати чоло від потоків крові, тому рука аж прилипла до того горнятка. Я випив все і пішов далі…», – говорив Василь.

Хлопець не знав де він знаходиться, але зрозумів, що далеко від дому… всі люди довкола розмовляли на російській мові.

«Повз мене проходило багато людей, проїжджали на велосипедах… ніхто до мене не підходив. Я був весь в крові, вона текла з голови, ноги, спини… і я присів біля якогось каменя та опустив голову… Згодом до мене підійшло дві жінки. Одна з них дала мені 10 гривень, сказали, що це все, чим вона може мені допомогти і посадили мене на маршрутку», – продовжував Василь.

Його розповідь уточнювала Оксана, яка наголосила, що в такому стані, водій маршрутки ще потребував з Василя «два рубля» за проїзд, але віддав їх, коли хлопець виходив.

«Одна жінка викликала швидку, але не могла чекати, тому сказала чоловікові, який проїжджав на велосипеді, щоб дочекався разом зі мною. Але той чоловік поїхав… Я чекав…чекав…повз  проходило багато людей… байдуже дивилися… тому я зайшов за зупинку і звідти заглядав. Потім приїхала скора, мене взяли на носілки і повезли в лікарню», – розповідав тернополянин.

«Його врятував лікар. Коли Василя привезли до лікарні, до нього прийшов лікар і тихенько йому сказав, щоб він не боявся, бо вони земляки. Коли до Василя прийшли міліціонери, Василь нічого їм не сказав, а лікар сказав, щоб прийшли в понеділок 23 лютого), бо він ще немає сил, щоб давати свідчення. Але я приїхала за ним в суботу. Цей лікар терміново все зробив так, що ми за півгодини вже виїхали додому. Недавно ми йому дзвони, але той лікар на лікарняному, з якої причини не знаю», – розповіла схвильована дружина Василя.

Сьогодні життю Василя вже нічого не загрожує. Його дружина дякує всім небайдужим, що приходять, приносять їжу, медикаменти, пропонують допомогу.

Тернопільська обласна партійна організація ВО «Батьківщина» займається відновленням документів Василя та контролюватиме за ходом слідства по його справі.

Сайт ВО «Батьківщина»