У Тернополі діє гурток бойових вишивальниць

Вишиваємо. Такий собі гурток бойових вишивальниць…За вікном – літо і спека. У нас. у нашій нірці, як завжди, напівтемно, прохолодно, багатолюдно…
Як завжди, намагається розважати всіх жартами Роман, закінчуючи роботу, маленький Остапчик та Наталя добирають бісер на нову картинку, прикусивши губи (бо понадувались одна на одну) вправно орудують голками Оксана та Соломія. Як тут не понадуватись – коли півтора року разом. Вони ще надто малі. щоб зрозуміти, що їх зріднила війна. Праворуч Іринка вирізає пелюстки маків на обручі. Мама Юстинки… Величезні чорні очі дивляться нас в душу…Боже, як же винні їй. Винні Україну, винні життя і небо.
В коридорі Сергій вимітає та миє долівку.
Штаб?
Ні. Домівка. Часом – ненависна. Часом – рідна. Але ми всі тут. бо тут ми можемо боротись і допомагати. Це – наш фронт, наша передова…
Не називайте мене іронічно не..бенним волонтером. Я знаю, що роблю мало, але роблю все, що можу. Відчуваю, що витримаю вже не довго. робота налагоджена, лава – тісна і надійна.
А я кожен вечір чую, як Вона мене кличе. Здається, скоро час вирушати.

Лілія Мусіхіна