Великий книголюб з мольбертом художника — перший єпарх Тернопільський Михаїл Сабрига

f1

У Краєзнавчій бібліотеці Анатолія Недільського, що у селі Скнилові Львівської області, відбулося урочисте пошанування світлої пам’яті Михаїла Сабриги, першого єпарха Тернопільського. До єдиної в Україні бібліотеки стародруків та краєзнавчо-літературного музею прибули земляки владики і друзі юності, аби поділитися своїми спогадами та відкрити маловідомі грані іпостасі єпископа – його захоплення книгами та малярством. Захід відбувся з благословення єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Теодора (Мартинюка).

СВІТЛА ПОСТАТЬ ПАСТИРЯ

Боголюбивий Теодор розповів присутнім про світлу постать владики Михаїла Сабриги. «Нині маємо особливу нагоду згадати надзвичайно унікальну людину. 1963 року, коли лютував безбожний атеїзм, юнак на ім’я Михайло свідомо вибрав дорогу служіння Богові та народові.

Через одинадцять літ у лютому 1974-го (45 років тому) з рук свого духовного батька митрополита підпільної УГКЦ Володимира Стернюка він отримав священиче свячення і став душпастирем знедолених греко-католиків. Мав особливу відвагу і не боявся. Одночасно змушений був працювати. Робота була проста і близька серцю – у книжковому магазині. У 1986 році – часі складному для підпільної УГКЦ, бо говорили, що КДБ має вказівку «згори» до річниці тисячоліття хрещення Руси-України ув’язнити усіх єпископів – митрополит Стернюк таємно висвятив трьох єпископів, серед них і Михаїла Сабригу. Владика був свідомий того, що будь-якої миті його можуть ув’язнити.

За кілька років відбулася легалізація УГКЦ. І на долю владики випала неорана нива Тернопільської єпархії. Власне на цій звивистій дорозі служіння, нуртувала іскра художнього таланту, оповита великою таємницею. І ми маємо Бути вдячними Творцеві, що подарував нам напрочуд талановиту та щиру людину, пам’ять про яку береже кожен із нас».

f2

ЗАЛЮБЛЕНИЙ СТАРОДРУКАМИ

Львів’янин Анатолій Недільський кілька десятиліть захоплюється українськими стародруками і рукописними раритетами. Він – знаний фахівець у цій сфері не лише у Львові, де заснував крамницю «Рідкісна книга», а й в інших регіонах України та за кордоном. До нього вчащають бібліофіли, науковці, студенти, гортають пожовклі з віками сторінки спогадів, епістолярні твори…

Утім, сповнений ентузіазму чоловік не міг зупинитися на досягнутому. Тож на прабатьківській землі, у Скнилові Золочівського району, створив унікальний бібліотечний комплекс. Каже, коли приїздив сюди із міста, то чув не лише пташиний спів і шелест листя, а й… нарікання односельців, що село занепадає. Відтак у нього визріла ідея зорганізувати на малій батьківщині культурний осередок.

Анатолій Недільський задоволений своїм дітищем. Присвятив його своєму дідусеві Михайлові. При цьому розповідає сумну історію з далекого 1939 року. Більшовики увірвалися до дідової хати і жбурляти за поріг одну за одною цінні книжки з його бібліотеки, яку збирав чимало літ. Якщо потрапляла до рук товстіша, то били нею сивочолого господаря по голові, а вже потім том із розхристаними сторінками вилітав на подвір’я. Остаточний вердикт був короткий, як постріл у серце: «Бері, старік, спічкі і поджігай!». Не взяв, не палив, але душа стала сивою, як попіл від зотлілих книжок…

Ступаючи на територію комплексу, відчуваєш особливу ауру, бо тут володарюють книжки. Проте без бібліотекарів і книгосховищ. Ба більше: кожен гість може взяти до рук фоліант і погортати його. Немислима радість!

У ній є відділи краєзнавства та історії України, мистецтвознавства, фольклору та етнографії, навчання та виховання, політології, природничих наук, економіки і господарства, української діаспори, періодики, прози і поезії до 1945 року, релігійної музики XVII – XX століть, зарубіжної україністики…

Давні книгодруки, як правило, за сімома печатями… А тут – вільний доступ! Приміщення музею облаштоване так, що кожна деталь функціонує з доцільністю, а не просто задля враження. Старі двері, рами, наївний народний живопис, глинянські килими, священичі ризи, рушники, валізи, плетені коші – і скрізь книги: від давніх видань – до Тиктора. За ними можна простежити історію українського книгодрукування до двадцятого століття.

f3

ПОЄДНАНІ КНИГОЮ

Любов до книг звела колись Анатолія Недільського з Михайлом Сабригою, бо сусіднє село Бортків — мала батьківщина єпископа Михаїла. А він, за спогадами рідної сестри Галини, односельців, які були присутні на урочинах, з дитинства збирав книги. Мабуть, саме тому бібліотека майбутнього владики була більшою за кількістю книг від сільської. Книгами були обставлені чотири стіни батьківської хати – усі охочі могли прочитати будь-яку з них. Вступивши до монастиря отців-редемптористів, Михайло продовжував збирати їх. І навіть знайшов роботу близьку до душі — влаштувався різноробочим у книгарню «Молодість», що була у центрі Львова. У 80-х роках у місті Лева існувало так зване братство книголюбів, до якого обоє були причетні. Згодом їхні шляхи розійшлися, бо Михайло Сабрига став підпільним священиком і згодом був висвячений на єпископа. Анатолій Недільський згадує: «Коли я вперше зайшов до його кімнати у підпільному греко-католицькому монастирі у Львові, на вулиці Лісній, то побачив всі чотири стіни, вщерть заповнені книгами, скромне ліжко, стіл, а на ньому хрест з розп’яттям та череп, як символ вічності. І це все, що потрібно було цій великій людині. Вже потім, коли Україна стала незалежною, інтер’єр помешкання владики у Тернополі залишався таким же».

ПАСТИРСЬКИЙ ЖЕЗЛ ЗАМІСТЬ ПЕНЗЛЯ

Маловідомою сторінкою життя владики Михаїла Сабриги стало його захоплення малярством. Збереглася частина малюнків початку 60-х років минулого століття. Саме вони були представлені в експозиції музейного комплексу. Фахівці відзначають, що у малюнках на вже пожовклому від часу папері – професійні роботи. Як з’ясувалося, він отримав їх від свого ще одного знаменитого односельця – художника і кінорежисера студії імені Олександра Довженка Григорія Кохана. За його рекомендацією намагався вступити у мистецький виш, однак «провалив» творчу роботу – не вдалося зліпити голову одного з давніх філософів. Очевидно, що в цьому було Боже Провидіння… Маючи від природи щиру душу і поетичну натуру, щедро наділений талантом художника, владика Михаїл Сабрига все своє життя поклав на вівтар служіння Богу.

Все-таки є на цій, не зовсім справедливій землі якась вища справедливість. Є закони, за якими не йдуть у небуття ті великі постаті, котрі залишили глибокий слід в історії, примножили духовні скарби у цьому дивовижному неприкаяному світі, який крізь темінь невігластва прагне прорватися до вічного світла краси і довершеності.

f4f5f6

Надія ШПОДАРУНОК, сайт Тернопільсько-Зборівської архиєпархії

Comments are closed.