Вже не час думати йти чи не йти на Майдане, час зрозуміти, що тепер страшно піти і нічого не досягнути, тернополянин

Досі часто стикаюся із питанням їхати чи не їхати зараз на #євромайдан. І, знаєте, до останнього часу у мене не було 100%-го відчуття впевненості у своїх словах, коли все ж закликав приїжджати. Особливо, з’явилося сумління після проваленого голосування щодо відставки уряду.

Але зараз дещо змінилося. У підсвідомості народжується нове відчуття, що змушує дивитися на ситуацію трохи по-іншому. Це – страх. Найпримітивніше почуття людини, що непереборно виникає у підсвідомості.

Страшно за тих, хто зник безвісти після зачистки Майдану, а таких зараз 16 осіб.
Страшно, що влада може свідомо приховувати ці дані, оскільки можуть бути жертви. А це породить цілком нову хвилю протестів.
Страшно за тих, кого судять – адже засудять.
Страшно за безпеку своїх рідних та близьких.

Зачистки на Майдані та Банковій відкрили для українських людей нові межі насильства зі сторони влади та «Беркуту». Вже минуло відчуття певної безпеки на мітингах коли сутички із міліцією були певною грою – кожна із сторін зала можливості один одного. Ми грали за певними правилами за як не могли вийти. Останні події стерли ці рамки. Ми вже ніколи не повернемося до «Беркуту» спиною.

В нас ніколи преса не ходила на подібні акції у шоломах. І мене завжди давило це відчуття, що в багатьох країнах такі елементи захисту must have, на відміну від України. Тепер впевнений, що шоломи у фотокорів на вуличних акція стануть нормою. Ми перейшли певну психологічну межу.

Повертаючись до головного питання Майдану: вже не час думати йти чи не йти, час зрозуміти, що тепер страшно піти з нього і нічого не досягнути.

Якщо ми не зупинимо цю владу, то вона зупинить нас.

Тарас Волиняк