Я давно не бачив Тернопіль таким веселим, – Андрій Ладик про реакцію тернополян на саботаж перевізників
Цього року у нас в місті сталась одна відчутна зміна щодо міського транспорту. Ввели карту тернополянина і багаторазові пластикові проїзні квитки. Маршрутка у нас була по 5, а тролейбус по 4 гривні. Проїзний давав мені можливість їздити на гривню дешевше. Для мене особисто це не суттєво ще й тому що я затятий велосипедист і крім того живу в самісінькому центрі. Маршрутками користуюся вкрай рідко.
А тепер по суті. Минулого тижня ціну підняли до 9 і 8 гривень відповідно. Ну, друзі почали жартувати, що велосипеди стануть тепер ще більш популярними. Але більшість тернополян гумору не оцінили і вийшли на мітинг. Тарифи повернули до старої ціни і нині уже страйкували перевізники. Це викликало у мене дві досить ясних і сильних думки. Погану і хорошу.
Спершу погана. Я особисто не раз чув як між собою спілкуються водії маршруток. Вони завжди крали денну касу. Я особисто чув про триста гривень на день. Це погана новина і вона була однією з причин чому місто перейшло на карточки. Це швидше, зручніше і прозоріше. Загалом ідея сподобалась більшості тернополян. Щоправда водії стали чомусь похмурими і непривітними.
І тепер хороша новина. Я давно не бачив Тернопіль таким веселим і просторим як нині. Маршрутчики бастують. Всі. Немає на дорогах цих смердючих огидних автобусів, немає заторів, немає божевільної штовханини цих жовтих скотовозок на вокзалі і в центрі. Люди ходять пішки, спілкуються, водії авто із солідарності підвозять бажаючих попутників безкоштовно додому. День був наче похмурим, але якось так світло стало на душі! З’явилася слабка надія, що настане колись і у нас такий час, коли нами не будуть керувати бариги і пройдисвіти, запитуючи, а куди ти бидло дінешся, платив і платитимеш.
Якась тиха радість наповнювала нині цілий день і захотілося продовження свята.
Навіть захотілося когось підкинути на велосипеді куди треба. Я подумав, що ми дуже швидко звикаємо до хорошого і відчуваючи смак свободи і гідності, уже не хочеш повертатися до свинарника.
Пишаюся тернополянами, землячками. Нас мало, але про нашу запеклість знатимуть усі. Якби моя воля, я б усіх пересадив на ровери, але нехай буде воля Божа. Як на небі, так і на землі. Честь!
Коментарі вимкнені.