Як педагог з Луганщини місяць вчителювала на Тернопіллі

З рядків офіційних повідомлень: “У рамках проекту “Змінимо країну разом” з 24 жовтня по 18 листопада 2016 року 45 педагогів із Луганської області побували на Тернопіллі. 25 вчителів з Львівської та Тернопільської областей поїхали на місяць до Луганська…” Скупі рядки. А скільки за ними вражень, нових зустрічей, навіть відкриттів! Про це ще напишуть не один цікавий матеріал журналісти, педагоги, науковці. З часом це стане історичним фактом, який засвідчить, як в умовах неоголошеної війни між Україною та Росією педагоги прокладали духовний місток єднання між заходом та сходом.

Мені ж добра журналістська доля дарувала можливість повідати про двох дуже гарних, сміливих та шляхетних жінок – педагогів, які взяли участь у проекті “Змінимо країну разом” — директора Чернелево-Руської ЗОШ Іст. — ДС Світлану Гоч та вчительку англійської мови та літератури Старобільської спеціалізованої школи №3 (Луганська область) Світлану Птушку.

Англічанка – луганчанка

Так з любов’ю поміж себе називали деякі учні шкіл Тернопільського району свою нову вчительку Світлану Володимирівну Птушку, яка сподобалася усім з першого погляду. Про правдивість цього факту можу засвідчити навіть я, котра бачила цю людину лише раз на зустрічі в Тернопільській облдержадміністрації. Від неї віяло особливим теплом.
Світлана Птушка народилася в 1979 році у селі Бондареве Старобільського району Луганської області. Бабуся викладала російську мову та літературу в школі, 20 років була на посаді директора. Дідусь був учителем трудового навчання та фізкультури. Двоюрідний дідусь так само викладав у школі. Мама навчала дітей рідної української мови та літератури.

Дівчинка зростала серед стосів зошитів, запаху крейди. Тому ніколи не запитувала себе: “А куди ж я піду після закінчення школи?” Звичайно ж, у педагогічний. Закінчивши з відзнакою Лисичанський педагогічний коледж, почала навчатися за скороченим терміном (3 роки) у Луганському педагогічному університеті. Здобула фах вчителя англійської мови та літератури. І ось уже її педагогічний стаж перетнув п’ятнадцятирічну позначку. Ніколи не шкодувала, що присвятила себе школі, дітям. Адже саме там почувається справді щасливою, наче у великій родині.

Коли директор запропонував їй довготривале відрядження, навіть не поцікавилась, куди та на який термін. Адже любить подорожі, переміну місця, нових людей.

Нині, згадуючи дуже насичений подіями місяць, Світлана Птушка з особливим трепетом розповідає про щирість, гостинність родини вчительки початкових класів Чернелево-Руської школи Людмили Сибірцевої, її матері Валентини Валентинівни, яка створила теплу атмосферу з сімейним затишком, смачними обідами, муркотливим котиком. А також усіх, з ким зустрічалася, працювала, подорожувала історичними місцями, на які таке багате Тернопілля.

Що запам’яталося найбільше? — “Діти, які прагнуть знань, — відповідає Світлана Птушка, — їх допитливі очі. Моє життя – це діти. Учні з обласного центру, Тернопільського району, з якими пов’язала доля на один місяць, стали рідними. Ще й досі згадую їхнє “Не йдіть, будь ласка!”, коли закінчувала урок. Ми маємо справу з інформаційним поколінням. Інтернет — це вагома частина їхнього життя. І з цим потрібно рахуватися.

Тому у своїй школі, де викладаю, знімаємо з дітьми трихвилинні відеоролики на різні теми. Це учням дуже подобається, вони краще засвоюють матеріал”. Учителька провела уроки англійської мови у Великобірківській гімназії, Острівській та Мишковицькій школах.

У телефонній бесіді Світлана Птушка зізналася: за неповний міся-ць Тернопіль та тернополяни стали для неї рідними. Вчителька, розповідаючи колегам про свої враження, завжди каже про Тернопілля: “Там, у нас…”

Галина ЮРСА – ТРР “Джерело”, газета “Подільське слово”.