Керівників спецшколи-інтернату в Тернопільській області звинувачують у корупції і недбалому ставленні до дітей. Ніхто не знає, що із цим робити

«Я кефір не люблю, — на умовах анонімності розповідає «Бабелю» дівчина, що живе та навчається в інтернаті. — Вихователь Ігор Сторожук тримав мене за голову, а діти заливали [кефір мені в рот]».

«Ігор Сторожук одну дівчину взяв за шию і підняв. Він так грався, — розповідає «Бабелю» інший учень. — Ще в нього була гра «подзвонити мамі». Це коли наступаєш хлопцю на ноги і тягнеш за статеві органи. Або ногою тиснеш між ніг».

«Мене якось на коридорі зачепив один хлопець. Я сказала братові, він за мене заступився. А потім той хлопець сказав [виховательці Наталії] Бурдаш, і вона мене планкою била. Такою, від ліжка. За те, що поскаржилась».

«Це було у вересні 2024 року. Хлопець зґвалтував нову дівчинку. Після цього батьки забрали її документи із закладу. Директорка [інтернату Дар’я Коменда] влупила [хлопця] по спині і в голову і сказала: “Ще раз таке буде, то я тебе в психушку завезу”».

Це чотири з багатьох історій про насильство і погрози, що їх діти, які навчаються в інтернаті, розповіли представникам моніторингової групи, волонтерам, що викладали в інтернаті, і «Бабелю». Останнє свідчення — про сексуалізоване насильство однієї дитини над іншою — моніторингова група записала на аудіо, яке є в розпорядженні «Бабеля».

В листопаді ювенальні прокурори Тернопільської області відкрили кримінальні провадження, де фігурує керівництво інтернату. Другого грудня директорку інтернату Дарʼю Коменду відсторонили від виконання обов’язків. Саме в цей час, 5 грудня, в інтернат приїхала кореспондентка «Бабеля» Каміла Грабчук.

1

Нове Село розташоване за сорок хвилин їзди від Тернополя. На головній вулиці церква, кладовище, зупинка громадського транспорту, та сама спеціальна школа-інтернат, поліцейський відділок, загальноосвітня школа і два невеличких магазини.

Біля інтернату облаштовано ігровий і спортивний майданчики. Одразу за ними — велике кладовище. Два триповерхових корпуси інтернату поєднані між собою. В одному вихованці живуть, в іншому — навчаються. Зараз в інтернаті живуть 84 дитини, які мають різні юридичні статуси.

Щороку на Новосільську спецшколу з державного бюджету виділяють 20 мільйонів гривень. Більшість коштів іде на утримання будівлі та зарплати працівників, яких майже стільки ж, скільки й дітей.

Заступниці директора інтернату Галині Крижовачук сімдесят років. Вона закінчила Тернопільський педагогічний університет і все життя працює в Новосільській спецшколі. З 1991 року й досі вона на посаді заступниці директора. Саме її адвокатка моніторингової групи Інна Мірошниченко звинуватила в корупції. Під час моніторингу, який проводив Офіс дитячого омбудсмана, з’ясувалося, що земельну ділянку, яка належить інтернату, передали в користування чоловікові Галини Олегу Крижовачуку. Він колишній директор, а нині власник аграрного підприємства «Україна», що за радянських часів було колгоспом. У 2007 році президент Віктор Ющенко присвоїв Крижовачуку звання Героя України за «багаторічну самовіддану працю».

Інформацію про оренду земельної ділянки в інтернаті не заперечують, кажуть, підприємство Крижовачука вправно дбає про землю, подарувало інтернату автомобіль і безоплатно постачає яблука. Яблук у закладі й справді чимало. Галина Крижовачук усі звинувачення в бік керівництва інтернату відкидає. Вона пишається своїм закладом: каже, що кожна дівчина, що випускається зі спецшколи, вміє шити на швейній машинці. Три десятки випускників інтернату зараз служать в ЗСУ. В одному з інтернатських коридорів висять їхні портрети. На протилежній стіні — полотна, які вишили учні. Саме це, вважає Галина, і є справжніми результатами її роботи.

«Я за своє життя бачила десятки, сотні перевірок! Але такого [як перевірка від омбудсмана] ще не було. Зазвичай приїжджають, щось бачать добре, щось бачать недобре. А тут приїхали одразу злі. Навіть чаю не попили!» — обурюється Крижовачук і одразу додає, що словам дітей про насильство вірити не можна, тому що «вони слаборозвинені і можуть просто видумувати». Вона запевняє: насильства не могло статися, тому що діти перебувають під цілодобовим наглядом вчителів, вихователів, нічних нянь і камер відеоспостереження.

А втім, і вихователі, і діти, з якими поговорив «Бабель», спростовують її слова. «Камер спостереження в кімнатах немає, — каже вихователька закладу. — Вони є тільки в коридорі. На першому поверсі камера направлена на вихід, коридору не бачить». А вихованка інтернату, яка попросила не називати її імені, згадує, як одного разу троє хлопців «ходили по спальнях і мацали дівчат. Нянька десь у себе була. Вона не сидить з нами. Прийде, подивиться, що ми всі є, і піде».

2

Ще одне гучне звинувачення на адресу керівництва інтернату — що воно безпідставно відправляє дітей до психіатричних лікарень в Тернополі та Львові. Частина вихованців інтернату — ті, хто має відповідні діагнози, — справді час від часу там лікуються. Але, за словами дітей, психлікарня стала для вихованців рутинним покаранням.

Галина Крижовачук запевняє, що так було лиш раз. Вона показує фотографію дівчинки-підлітка, яка сидить на краю ліжка, опустивши голову, її лице закриває довге чорне волосся.

«Напилася, розбила біде, — каже Галина. — В прийомній родині від неї відмовились, бо [в неї] характер жахливий».

Адвокатка Інна Мірошниченко розповідає про два таких випадки — це щонайменше. «Є діти, чиє перебування в психлікарні фіксують, — каже вона. — А є діти, по яких це не фіксується». В числі останніх хлопець-підліток, з яким Мірошниченко спілкувалась під час візиту в інтернат. За його словами, він мав прийомних батьків і не повинен був жити в інтернаті. Після того, як комісія поїхала, хлопець зник. Волонтерка, з якою співпрацює Офіс омбудсмана і з якою поспілкувався «Бабель», знайшла його в Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні. Вони бачились і спілкувались. Крижовачук стверджує, що нічого подібного не було, а дитину просто вигадали.

3

Вдень в інтернат приїжджає поліція: одного з вихованців забирають, щоб допитати в одному з кримінальних проваджень — усього їх чотири. Всі збираються в кабінеті Галини Крижовачук: поліцейський, жінка — шкільний психолог, сама Галина і виконувачка обов’язків директора Ольга Хміль — вона працює в закладі 36 років. Навпроти поліцейського сидить хлопець-підліток, поруч із ним — його мама, худорлява жінка середнього віку. Хміль шепоче мені на вухо, що в мами СНІД і туберкульоз, а поліція додумалась її привезти. Волонтери, які працюють з інтернатом, кажуть, що хлопець має розумовий розлад і був жертвою сексуалізованого насильства. Поліцейський планує везти його на допит разом із мамою та шкільним психологом.

Галина Крижовачук показово обурюється:
— Чого ми чекаємо, я не розумію? — каже вона.
— [Мені] передзвонять з управління, — каже поліцейський. — [Хлопець] їде [на допит] однозначно, і психолог.
Галина починає розпитувати хлопця:
— Ти дуже гарний хлопчик, розкажи, тебе хтось [ображає]?
Поліцейський перериває Галину:
— Та [його] опитають [у відділку] і все.
В розмову встряє Ольга Хміль:
— Дитину з інтелектуальними порушеннями?!
Поліцейський відповідає, що всі присутні добре знають, що зараз відбувається. Ольга Хміль незворушна:
— Ми не знаємо!
Поліцейський нагадує, що іншу дитину з інтернату вже викликали на допит.
— Одну дитину, — поблажливо погоджується Галина. І суворо додає: — Та дитина після того два дні плакала!

Галина питає поліцейського, чи має він своїх дітей і чи хотів би, щоб їх отак допитували. В розмову втручається мама. Вона сумбурно розповідає, як переживала всю ніч і вступає в перепалку з поліцейським. Вона переростає в суперечку між усіма присутніми.

Хлопчик весь час сидить на стільчику і дивиться в підлогу. Здається, він цікавить усіх присутніх в останню чергу. В розмову вступає жінка, яка працює шкільним психологом.

— Я перший раз таке чую [про насильство]! — каже вона. — Діти тут під цілодобовим наглядом і ніхто їх на ніч самих ніколи не залишає.
— Він уже переляканий! — продовжує обурюватись Галина. — І так війна йде, а вони ще й дітей… Діти розумово хворі!

Всім, хто їде у відділок поліції, видають захисні маски. Хлопчик бере свою в руки і сміється, розглядаючи її. Всі виходять з кабінету, крім Галини Крижовачук і Ольги Хміль.

— Ви пишете, так? — питає вона у кореспондентки «Бабеля». — Ми хочемо [влаштувати святкування Дня святого] Миколая дітям. То хто про права дітей не думає?! Ми? Чи ті перевіряючі, які забирають дітей?

Галина розповідає, що хлопця, якого щойно забрали на допит, «ніхто не бʼє» і «не ображає». Вона запевняє, що не знає, чому його будуть допитувати. Ольга починає схлипувати. Здається, що вона прикидається.

— Нам всі нерви [вимотали]! — жаліється Ольга. — Безсовісні, зробили нас монстрами!
— Буде москалям чим тішитись. То всьо на руку їм, — каже Галина. Слова про ганьбу на всю Росію вона повторює цілий день, і здається, це хвилює її чи не найбільше.
— Школа робить усе для дітей! — підхоплює Ольга.
— Але для таких хворих дітей це є психічна травма! — нагадує Галина.

4

Близько третьої години дня в інтернаті починають святкувати День святого Миколая. Ми піднімаємось до актової зали. На сцені діти в білосніжних костюмах співають: «Миколай на світі є — є! Заспіваймо разом — є!».

Виступають гості, вихованці інтернату спостерігають з глядацьких місць. Більшість одягнена в чорне, сидять чемно. Вони аплодують, співають молитву, дякують. Галина час від часу риторично питає:

— Ну хіба от це погано?! Ну що тут поганого?!

На передніх місцях у залі сидять кілька найбільш активних дітей. Вони намагаються підспівувати або стрибати. Поряд сидять вихователі: тримають їх за руки або спину і затуляють роти руками.

Біля сцени стоїть чоловік: він усміхається, пританцьовує і знімає концерт на телефон. Це Андрій Савчук — підприємець і власник благодійного фонду, він сам виріс в інтернаті. Після того, як навколо спецшколи почався скандал, він опублікував у своєму інстаграмі відео на підтримку закладу. Галина виходить в центр залу і звертається до дітей. Вона закликає їх бути вдячними.

— Ми нагодовані, нам тепло, ми маємо буквально все, що нам треба. Але ми знаємо, що майже половина України без даху над головою і без куска хліба! Ми не повинні про це забувати! Ми повинні їм допомагати. Ви плетете сітки, ви ліпите свічки, ви пишете листи і малюєте малюнки. Ми повинні бути вдячні Богу!

Дітям роздають мандарини, свято закінчене. Всі розходяться по кімнатах. В коридорі кілька дітей підштовхують одне одного і бʼють ногами в спини.

5

Ми просимо Галину Крижовачук показати нам інтернат. Вона веде нас до навчальних класів і показує поробки. Всі класи однакові — типові для комунальної середньої школи. Потім довгим коридором ми переходимо до «житлового» корпусу і заходимо в ігрову кімнату.

Там немає іграшок. Стоїть телевізор, диван, крісло, посередині кімнати — великий килим. Діти сидять на ньому, розбирають отримані на концерті пакети із солодощами. Хтось у гумових капцях, хтось — у вуличних чоботях. Просто навпроти ігрової — вбиральня, її двері відкриті й запах проникає в ігрову. 

Наступна кімната по коридору — душова. За нею спальні. В кожній по чотири-шість ліжок. Всі ідеально застелені світло-коричневими тонкими покривалами.

— Колись було по 36 [ліжок в кімнаті], — каже Галина.

Наша «екскурсія» добігає кінця і я запитую Галину: якщо вона не вірить словам дітей про насильство, чому не провела медичний огляд? Чому не впевниться, що з дітьми все гаразд?

— Та то не правда! — каже Галина.
— А чому не запитати лікаря? — питаю я.
— То батьки повинні робити.
— Але раптом це правда?
— Ні, не може такого бути.

Найбільше, додає Галина, її хвилює те, що інтернат знеславили.

— Треба було на місці розібратися, повісити директорку, — каже вона. — Кидати в світ не треба було! Це є клеймо на Україну!

Крижовачук і Хміль говорять, що за наклеп на інтернат планують йти в суд і відстоювати своє чесне імʼя.

— Ми вже хочемо затишшя. Класи в нас гарні, діти гарні, все є, ну для чого писати?! Та то якесь шоу! Ми того так не лишим, правда, Галина Євгеніївна?! — звертається Хміль до колежанки.

6

«Бабель запитав керівницю департаменту освіти і науки Тернопільської ОДА, чи отримували вони колись будь-які скарги на керівництво Новосільської спецшколи. Керівниця департаменту Ольга Хома відповіла, що з 2015 року до них ніхто не звертався.

А втім, «Бабель» отримав копії офіційних скарг на керівництво спецшколи, які відправляла одна з виховательок. З документів видно, що обласний департамент освіти і науки Тернопільської ОДА підстав для перевірки не побачив і порадив надати більше доказів. Іншу скаргу вихователька відправила в Державну службу якості освіти. Документ перенаправили до того самого обласного департаменту освіти Тернопільської ОДА й позначили звернення як опрацьоване. Вихователька отримала догану.

«Бабель» запитав заступника голови Тернопільської обласної ради Володимира Болєщука, чи не думає він, що варто відсторонити від роботи все керівництво інтернату. Він відповів, що в нього немає повноважень і підстав для цього.

«Всіх відсторонити, а хто буде працювати? Дайте людину, я її призначу, хай працює».

Вісімнадцятого грудня Тернопільська обласна рада звільнила директорку за власним бажанням й оголосила конкурс на цю посаду.