Як боровся з окупаційною владою вчитель Вишнівецької школи Леонід Григорович Стефанський. Частина друга

 

Крім НКВД , ще був створений Вишнівецький райком КП(б)У, куди було призначено Буланого С.І., а на Збаражчині секретарем райкому КП(б)У Чернишенка П.І. з Полтавської області. Працівники цих райкомів були прислані зі східних регіонів та Росії, не мали вищої освіти і не вміли розмовляти українською мовою. Вони почали діяти за конкретними принципами, опираючись на вчення Леніна. “Ми не ведемо війну проти окремих осіб. Ми нищимо буржуазний клас”. Щоб знищити українців на наших теренах, у Вишнівці в 1940 році було створено три катівні, де мордували місцевих людей. Багато полонених відправляли в тюрми до Тернополя, Львова, Кременця, Дубна. Радянська влада вела не тільки фізичне знищення місцевого населення, а й моральне, застосовуючи різні методи впливу на маси. Місцевий райком партії винищував українську духовність, культуру, релігію, історію, мову, традиції. А найстрашніше — це знищення сім’ї і психологічний вплив на підростаюче покоління. У 1940 році до Вишнівецького району було прислані на роботу у відповідні комуністичні органи, а саме у міліцію, прокуратуру, суд, військкомат, освіту, медицину та інші місцеві структури нові люди. Велику частину на керівні посади були призначенні і місцеві жителі єврейської національності. Для порівняння з 1939 роком, у 1941 році у містечку Вишнівець проживало 1424 українці, 921 єврей, 123 поляки, 46 росіян. За період 1939-1941 років 240 українців Вишнівця було виселено або вбито, а єврейського населення збільшилось на 190 осіб. А куди ділись поляки? Їх вивезли також у Сибір або вбили.

 

Як діяло НКВД проти місцевого Вишнівецького населення в ці роки? Були зверху дані конкретні вказівки:

1.     Жителям, в котрих прихована зброя — вирок про взяття в заручники, а в разі передачі ними зброї іншим особам — розстріл.
2.       Громадяни, які відмовились називати своє ім’я, розстрілювати на місці, без суду.
3.         Сім’я, в чиєму будинку переховувався оунівець, підлягає арешту і засланню, майно конфісковується, а старший сім’ї розстрілюється на місці без суду.
4.         У випадку втечі сім’ї повстанця залишений будинок конфісковується або спалюється.

 

Також існували усні вказівки, страчувати ненадійних та оунівців без суду через повішення на площах та ринках, в присутності маси місцевого населення, та із залученням на показові вбивства учнів старших класів місцевих навчальних закладів. При можливості дітей виселених в Сибір перевиховувати так, щоб вони стали яничарами. За цей період “визволителями” репресовано і кинуто в тюрми понад 10% нашого населення. Нищили людей різної національності і різного віку. Арешти мали цілеспрямований характер і чорною хвилею котився по всій Західній Україні. Особливу увагу звертали на інтелігенцію, творчих людей.

В цей час протягом жовтня-листопада 1939 року на Вишневеччині в ОУН проходить перегрупування та змінна керівництва. Створюються мало-чисельні групи, які підпорядковуються тільки одному керівникові. Члени однієї бригади не знають членів другої. Таких груп на Вишневеччині на початку 1940 року було більше 60, а чисельність членів ОУН нараховувала коло 350-ти.

 

З документів Вишневецького РВ НКВС на Вишневеччині оунівці з приходом “визволителів” розгорнули націоналістичну діяльність в таких напрямах:

“Створення повстанських формувань з місцевої української націоналістичної молоді по всіх населених пунктах Вишневеччини і підготовка до збройного повстання проти радянської влади. Підготовка та здійснення терористичних актів проти радянської влади на всій території Вишневеччини. Створення політичних бандоформувань і влаштування бандитських нападів на установи радянської влади” Таку концепцію подальшого розвитку націоналістичного руху Вишневецькі енкаведисти будують на основі слідчих, які складали протоколи допитів наших націоналістів. Так у лютому 1940 року у руки слідчих Вишневецького НКВС потрапив документ зборів засідання керівного складу ОУН Вишневеччини, де були викладені основні завдання.

 

“22 листопада 1939 року. Загальні збори повітового проводу ОУН Вишневеччини.

Повне розширення у населених пунктах Вишневеччини української націоналістичної сітки. Підготовка військових кадрів (підстаршин і старшин) української національної армії. Забезпечити велику кількість зброї та інших засобів боротьби в кожному населеному пункті Вишневеччини. Зробити детальний аналіз ворожих позицій і наших сил на наших теренах. Нарощувати юні кадри революціонерів, створити сітку молодіжних ОУН.”

 

У лютому 1940 року знову відбулася зміна керівництва ОУН на Вишневеччині. Була створена нова структурна сітка, для посилення конспіративних дій. За інформаційними даними на Вишневеччині у червні 1940 року в кожному селі були створені бойові бригади ОУН. Так, у Котюжинах вогнепальної зброї було 12 одиниць, 18 багнетів, 3 газових маски, 6 — саперних лопаток, 10 — бойових ножів. Загін бойовиків налічував 18 бійців ОУН. У Бодаках — 22одиниці зброї, 15 багнетів, 10 газових масок, 8 — саперних лопаток, 22 — бойових ножі, 21 оунівець. У липні 1940 року було дана вказівка Головного Проводу ОУН по виявленню провокаторів і донощиків на місцях. Коли вже розбігалося польське військо у 1939 році, то солдати віддавали зброю, або кидали її на видному місці і наші хлопці підбирали її та ховали. Так 16 вересня в напрямку села Дзвиняча із сторони села Кривчики переходила група польських солдат, чисельністю 10 вояків. Коло Румальового яру, так називали у нас цю місцевість, бо володів нею фермер ще за царської Росії Румаль.. Солдати лишили 6 самострілів, трохи патронів, два пістолі та переодяглися у просту одежу та розійшлися по двох в різні сторони.  Тоді Шаповал Іван з Вишнівця, Чорненький Федір з села Загороддя, зібрали всю зброю і перенесли до Богуславського Володимира, який її заховав у схроні.

 

“Доповідна записка. 14 червня 1940 року агента окупаційної влади.

 

Я, 24 лютого 1940 року бачив, як до Чорненького Петра у вечір приходив Череватий Степан і Серафин Сидір. Череватий прийшов з лісу і городами зайшов до хати, Серафин прийшов прийшовчерез десять хвилин і досить довго сиділи в хаті. Я не міг чути розмови, але зрозумів що вони говорили про тих, хто сидів в тюрмі. Через деякий час Череватий і Серафин щось винесли і понесли в ліс. Коло лісу було ще двоє і я побоявся йти, бо мене могли побачити. Мені здається що вони несли самостріли.

25 лютого 1940 року. “Крук” .

 

Протягом 1940 року на Вишневеччині було заарештовано 96 оунівців. Енкаведисти весь час допитували, катували вимагаючи від затриманих зізнатися і зрадити своїх побратимів.

 

Прихід на Вишневеччину “визволителів” ознаменувався появою нових слів у нашій українській мові. Це слова “сексот” та “стукач”. Так, коли енкаведисти затримували наших побратимів оунівців чи просвітян, то на допитах не могли нічого добитися. Тоді у Вишневецькій тюрмі закидали в камери своїх секретних агентів. Вони на вид були побиті, голодні та замучені. А через годину, цього агента знову викликали на допит і через деякий час повертали побитого в камеру. Тоді, хто вже був в камері декілька днів, ставився до такого немічного і покаліченого свого земляка з співчуттям. А той починав із стогоном розказувати за що його затримали і що хочуть від нього енкаведисти. Починалась розмова, називаються побратими, де був, коли останній раз зустрічав його. А на допитах заявляв, що не знає його, ніколи не бачив, а в камері починає все розказувати де і при яких умовах вони проводили націоналістичні акції. Так, несвідомо виказував все, що не могли слідчі добитись на допитах. У Вишневецькій катівні це почали практикувати вже з листопада 1939 року. Так, до Сирафина Сидора, який перебував у 1940 році у Вишневецькій тюрмі три тижні підкидали трьох “стукачів”. Коли у камері сидів вишневчанин Микола Кулачинський, до нього підсадили двох заарештованих з Кунинця. Вони постійно випитували, на допити їх не викликали, а коли Миколу перевели в Кременець то вони перейшли в іншу камеру. Так переходили з камери в камеру аж пів року. Потім їх випустили. До Богуславського Миколи постійно підсаджували відразу після допиту “стукача”. Вишневецькі енкаведисти катували на допитах не тільки в день, але і в ночі. Після 12 години ночі кати розпочинали допити. Вгодовані, озвірілі розпочинали роботу з нецензурної лайки і принижень заарештованих. Наприклад, слідчий Акулов,  викликав на допит до себе в кабінет, записував щось п’ять хвилин, а потім ставив на коліна, а з боку ставив охоронця, сам виходив на пару годин. Охоронець не дозволяв поворухнутись, чи змінити положення. Нелюдські муки терпіли всі, кого так заставляли стояти. Потім приходив Акулов та запитував. Коли не отримував відповіді такої, яку хотів отримати, знову йшов, а ти стоїш на колінах. Кат в цей час проводив декілька допитів з іншими затриманими. Так до десятої години ранку. Любив Акулов допитувати по 12 годин, часом цілу добу. Але слідчі змінювалися. Так більше 24 годин допитували Минзарського Степана. Без сну він перебував аж три доби. Кушнірський Володимир, Кулачинський Микола, Чорненький Петро, по дві доби терпіли постійні катування у Вишневці. Але хлопці не зрадили і витерпіли нелюдські знущання катів.”

 

До 20 червня 1941 року було заведено справ енкаведистами на 468 жителів Вишневця та навколишніх сіл. Багато патріотично налаштованих жителів почали покидати територію Вишнівеччини і пішли в глибоке підпілля. А більша половина патріотів було заарештовано. До приходу німців комуністична влада розстріляла на Вишнівеччині 286 патріотів з жовтня 1939 року по 29 червня 1941 року і ще утримувала в тюрмах 142 заарештованих патріотів.

 

Так до приходу німецьких загарбників вишневчани боролись за незалежність.

 

(Продовження буде)

 

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ