Як боровся з окупаційною владою вчитель Вишнівецької школи Леонід Григорович Стефанський. Частина п’ята

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Cкільки століть, напруживши всі  свої зусилля, наш український народ бореться, щоб мати свою незалежну державу. Мільони і мільони жертв поклали свої голови наші предки в імя цієї мети. Але наш український народ має життєдайне джерело, яке постійно живить наші сили, щоб вистояти у важкій боротьбі за щастя України. І завжди  століттями гортується високий моральний дух борців за волю.  Що постійно єднає нас українців? Це історічна пісня-дума, це українське козацтво, яке не дало вимерти українському народові від ворогів що насувалися постійно століттями на Україну з усіх сторін, це УНР, що виступили проти більшовицької навали, це феномен світової історії — Українська Повстанська Армія. Збройні сили українського народу, які витримали фашиську окупацію, червоних партизан та потім воювали проти збройних сил НКДБ. Та комуністична пропоганда обливала брудом вояків повстанської армії,  їх судили, розстрілювали, робили злочинцями і зрадниками та вбивцями. У період незалежності нашої України, ми можемо дати обєктивну оцінку діяльності ОУН-УПА, зокрема на основі документів, які зберігаються в українських архівах, пролежавши десятки років під грифом “Цілком таємно”. Але це не брехливі донесення червоних партизан чи агентурних діячів НКВС чи НКДБ. Самі важливі документи — це архів національно-визвольного руху, який перехоплювали каральні загони НКВС. У всіх документах треба відкидати ідеологічне нашарування, загероїзованість і саме головне, це робити правильні висновки. Ось коло мене  дуже товста папка  де висвітлена діяльність вчителя Вишнівецької школи Леоніда Григоровича Стефанського. Це спогади про його діяльність з різних архівів та записані спогади багатьох людей, які знали чи чули про його діяльність від своїх ближніх. Вся інформація про вчителя висвітлюється в цих спогадах і документах.

«Ще весною 1943 року, коли я ще працював у школі,  стало відомо що в ОУН формується Українська Повстанська Армія. Створюються сотні, і нам треба вже розпочинати формувати свою сотню. Я тоді чув як наші патріоти казали, що підуть хата від хати і  кожному скажуть про нашу армію і тоді в нас буде не сотня, а великий Вишнівецький полк. Тоді наша армія буде більша ніж німецька, чи радянська. А Богуславський Володимир  усміхнувся і сказав їм у відповідь, що в УПА підуть одні патріоти, які вірою і правдою будуть здобувати перемогу. І багато з наших людей не піде, а багатьох не приймуть. А вже в цій армії повинні перебувати тільки патріотично настроєні вояки, свідомі борці.  Після його слів я задумався і став аналізувати, чи всі у нас на Вишнівеччині свідомі, чи всі  місцеві жителі патріотично настроєні. Чи всі націоналісти. Тоді в приклад поставив Кукуріка Олександра. В період німецької окупації він проявляв активну діяльність серед молоді нашого села Мухавець. Сам він родом з села Горинка Кременецького району Тернопільської області. Батько його ще при польській владі отримав призначення в село Мухавець на службу у Троїцьку церкву. А Олександр навчався у Кременецькій духовній семінарії. Коли у 1939 році на наші землі прийшли совіти, то він пішов шляхом боротьби за визволення наших земель від більшовицької влади.   Під час німецької окупації  він згідно наказу районового ОУН  працював вчителем у Старо-Вишнівецькій школі. У 1942 році в жовтні місяці я прийшов  до нього в школу вже після уроків. Він мене завів у клас в якому вчив дітей. Там були вивішені: тризуб, жовто-голубий прапор, а в рамці висів вишитий портрет Тараса Шевченка. Він тоді мені показав, що все це висить згідно приказу Центрального Проводу ОУН. Я тоді побачив Дерективу крайового проводу ОУН  до провідного активу з ідеологічних питань, де сказано що у навчальних класах української школи повинні бути: Український Національний  Прапор, Національний Герб, портрет Тараса Шевченка і Кобзар. Кукурік на своїх уроках  старався прищепити учням любов до націаналістичних ідей, до України. Як його тоді любили школярі, якими очима вони дивилися на нього, як уважно слухали. Ми тоді разом йшли на Мухавець з школи і він розповідав мені про свої майбутні плани. Вже в цей час він був активним пропогандистом. Весної він був призначенив в районний провід ОУН пропогандистом. Тоді він протягом двох місяців обїздив з виступами всі села Вишнівеччини по декілька раз. Після цього його вже в травні 1943 року призначили районовим ОУН по ідеологічній роботі. А через місяць у червні 1943 року міжрайоновим ОУН.  Тоді він мав кличку “Крук”, а в кінці літа 1943 року кличка “Буривій”.  Березні 1944 року кличка “Грім” і у вересні 1944 року кличка “Беркут”. По ідеологічній роботі він керував сімома районами Тернопільської області, а саме Вишнівецьким, Кременецьким, Почаївським, Шумським, Велико-Дедеркальським, Лановецьким і Зборівським районами. Він постійно переміщався і часом був тижнями в одному із районів де проводив відповідну роботу. На озброєні він мав  німецький пістолет. Розказували, що він міг на великій відстанні влучити в ціль. Кукурик приймав активну участь у формуванні повстанських сотень УПА.  Разом в Олександром по формуванню збройних сил УПА співпрацював Богуславський Володимир. Це колишній офіцер царської армії, пройшов  всю Першу Світову війну, де був два рази поранений,  і в 1918 році став офіцером Армії УНР. Воював до 1921 року на Київщині. У 1922 році повернувся вже на територію Польщі у  Вишнівець. В 1936 році поступив в ОУН. У 1943 році обласним проводом ОУН був призначений районовим ОУН по формуванню військових сотень УПА на Вишнівеччині. Практично до свого призначення він вже почав формувати перші сотні. Першу сотню сформував у селі Колодно. Сотня “Чіпа”, де нараховувалася більше ста бійців. Там був Вишнівецький рій, яким керував Володимирський Фотій Миколаєвич, всевдо “Муха”. Ця сотні брала участь в боях з німцями. Робили рейди на Львівщину і Хмельниччину. Мали сутички також з партизанами Ковпака. У вересні місяці коли сотня “Чіпа” була на Львівщині. В одному з боїв з німцями був ранений “Муха”. Його у важкому стані доставили у Вишнівці. Тоді він три місяці лежав і коли всі рани вилікував знову пішов в УПА. Я тоді до нього часто навідувався, а лікував його вишнівецький лікар Сторож. Він до нього навідувався тільки у ночі. Фотій не хотів щоб місцеві люди знали що він перебуває в дома. Потім була у Вишнівці сформована сотня, якою керував Бодасюк Анатолій. Там він перебував один місяць. Бодасюк на Вишнівеччині був відповідальним за організацію схронів, де переховували зброю. За криївки, де мали переховуватися повстанці відповідав Волошин Олексій псевдо “Хмурий”. Тоді почалася масова розбудова великих криївок. Будували коло лісу, або на відкритому місці або на хуторах. Це у Дзвинячі, Бутин, Бодаки. Я підтримував звязок з своїм ровесником Богуславським Ігором, який мав спочатку кличку “Вихор” а потім “Смілий”. Він був разом з батьком і помагав йому. Адже його батько зоорганізував у період 1943-1944 роках такі сотні УПА на Вишнівечині, сотня “Чіпа”, сотня “Соколо”, сотня “ Криги”, сотня “Вірного”, сотня “Хмурого” і свою сотню “Меча”. Коли прийшли у березні 1944 року радянські війська, він з своєю сотнею пішов на захід, щоб через Карпати прорватися у Чехію. Але зрадники не дали далеко відійти і коло села Очеретно тоді Почаївського району попали в засаду НКВД і їх кулиметними чергами майже всіх постріляли. Там і загинув мій ровесник  Богуславський Володимир з своїм батьком Володимиром. Вони поховані всі в селі Очеретно.

В цей час з осені 1943 року я перебував під керівництвом Кукуріка.  Він був  дуже начитаний і дуже багато знав. Його батько  був священником в нашому селі Мухавець у Троїцькій церкві. Мій дідусь розказував мені колись, як я ще був малим, що богаті поляки, які колись оселилися на наших землях побували на Мухавці костел і заставляли наших мухавчан відвідувати польський храм щоб потім ополячити місцеве населення. Але так довго не було.  Прийшли царські війська і вигнали поляків і в костелі стали проводити служби  православні священники. Пройшли роки, наші люди почали збирати кошти, щоб побудувати православний храм. Довго бодували у на Зелені Свята  освятили нашу церкву, а ту стару розвалили і сліду не лишили від чужинської. Мій дідусь помагав нашу церкву будувати і помагав розбирати польський костел. А  Кукурик мені те саме розказував про церкву де служив його батько.  Він багато розказував про наших вишнівецьких оунівців які віддали своє життя за Незалежну Україну. 

А тепер розкажу про свою діяльність секретаря вишневецької управи. Я там сидів і багато писав. Адже з Кременця два рази на тиждень приходили документи, в яких було багато вказівок німецької влади. Треба було дати конкретну відповідь як виконуються вказівки окупаційної влади. Чесно скажу, що багато було подано неправдивої інформації яку підписував Боріченко. Я кожного тижня писав звіт про свою діяльність районному  політ референту СБ ОУН. Раз в місяць я їздив у Кременець і там звітував про свою роботу районному керівництву. Час летів швидко і наближалася вже радянська армія. 

У цей час районованим ОУН Вишнівеччини був “Кобець”. “Савич”, “Карпенко”, “Булава”  – Левенецю Юхим народився 4 травня 1920 року в селі Федьківці. В ОУН з 1938 року. Навчався у Вишнівецькій рільничій школі. Попав в засаду  винищувального батальону на Лановеччині  13 серпня 1946 року, протягом двох годин відстрілювався  і був закиданий гранатими. Місце поховання невідоме.

Районовий комендант ОУН №21 по господарській частині “Клепка”, “Залізняк”- Маліголовка Федір Манвійович народився в селі Старий Вишнівець 7 березня 1921 року. Навчався у Вишнівецькій сільскогосподарській школі. Член ОУН з 1941 року. Вояка УПА з травня 1943 року, сотня “Чіпа”. Загинув 13 січня 1947 року коло села Лози, недалеко річки Горинь попавши на засаду солдатів  Вишнівецького винищувального батальону.

Заступник районованого  коменданта ОУН №21 по господарській частині “Спокійний” – Денисюк  Григорій  Макарович народився 1920 році в селі Коханівка.

За заготовку продуктів харчування у Вишнівецькому районі  відповідав “Літо” – Дячина Іван Томович народився в селі Бодаки 27 вересня 1920 року. Поступив в ОУН і в УПА в червня 1943 року. Загинув 26 лютого 1945 року коло село Манево попавши на засаду винищувального батальону і мертвим був доставлений у Вишнівець. Закопаний коло польського кладовища у Вишнівці.

За постачання зброї та боєприпасів для вояків УПА на Вишнівеччині відповідав  “Грім” – Зубак Варфоломій Іванович народився 18 квітня 1920 року на хуторі Підлісний коло села Решнівки. Член ОУН з 1939 року, вояка УПА  з квітня 1943 року в сотні “Чіпа”. 02 червня 1944 року попав з групою бійців УПА в засаду і був поранений. Без свідомості енкаведисти спочатку доставили у Вишнівець, а потім підлікувавши відправили в Кременець, а дальше в Дубненську тюрму. Засуджений 08 липня 1944 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 15 років каторжних робіт. Помер у тюрмі 10 жовтня 1945 року.

За розбудову схронів на території Вишнівеччини відповідав  “Чесний”, “Вірний ”  – Росічкий Данило Пилипович  народився 6 жовтня 1912 року в селі Малий Кунинець . Член ОУН з 1937 року в УПА з квітня 1943 року. Неодноразово був поранений під час боїв з німцями та енкаведистами. Загинув 25 липня 1950 року, поранений застрелився,  коло села Малий Олексенець Почаївського району. Мертвим доставлений енкаведистами до Почаєва, а потім десь закопали у невідомому місці.

Мобілізаційним відділом ОУН – УПА на Вишнівеччині відповідав “Сагайдачний” – Стьопа Степан Іванович народився 8 січня 1921 року в селі Коханівка. Член ОУН з 1941 року. В УПА з травня 1943 року. Загинув між селами Чайчинці та Снігурівка Лановецького району 20 травня 1945 року під час перестрілки з енкаведистами. Похований в селі Гнидава.

Відділом пропоганди ОУН на Вишнівеччині керував “Оса” – Ящук Михайло народився 1911 року. Загинув 24 травня 1946 року коло села Малий Раковець під час бою з енкаведистами. Тіло забрали до Вишнівця та виставили коло костела. Потім закопали на старому кладовищі села Загороддя.

(Продовження буде)

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнені.