Віталій Цимбалюк: «Я не бачу себе частиною цієї системи»

 Голова ГО «Тернопіль Європейський» Віталій Цимбалюк може очолити один із осередків політичних партій та готуватиметься до парламентських виборів. Такі чутки останнім часом ширяться Тернополем, провокуючи ще більше домислів та припущень. Що із цього є правдою, ми запитали у самого Віталія Цимбалюка.

 – Віталію Михайловичу, сьогодні Ви позиціонуєте себе більше як громадський діяч, аніж політичний. Однак думок про повернення в політику не залишаєте?

– Якщо говорити відверто, то політиком у загальноприйнятому розумінні я ніколи й не  був. Тобто, не був активістом в партійних процесах, не кричав лозунги і не боготворив партійних лідерів. Чим цікавіша громадська діяльність – ти не повинен її обмежувати політичними чинниками. Робиш те, що вважаєш корисним для людей і комфортним для власної совісті.

Загалом, я досить скептично ставлюся до сьогоднішньої політики і політиків. За 25 років незалежності в цій стихії мало що змінилося: пафосні гасла, гучні заяви, за якими немає реальних дій, а в результаті – та ж сама тотальна корупція. Втім, і роль громадських активістів сьогодні теж знівельована. Адже після Революції Гідності, як гриби після дощу, почали виростати усілякі люстраційні та антикорупційні організації, частина з яких, на жаль, проводила свої акції виключно під замовлення та за гроші. Тому слово «громадський діяч» сьогодні звучить хоч і краще, ніж «політик», але вже не набагато.

Напевне відповім так: у нинішньому розумінні цих слів сьогодні не вважаю себе ані політиком, ані громадським діячем. Я просто громадянин України, тернополянин, який, як і багато інших українців, докладає всіх можливих зусиль для покращення нашого життя.

– Чи складно проводити громадську діяльність в нинішніх умовах?

– Тернополяни дуже зневірені у різного роду громадських організаціях та соціальних проектах. Відтак у всьому вбачають політичну складову. Наприклад, коли я звернувся до одного телеканалу з проханням висвітлити один із наших проектів, мені виставили прайс за цінами політичної реклами. А на пояснення, що я нікуди не балотуюся, мені відповіли: значить, колись будете…

Така ж ситуація з біл-бордами. У нас розроблена дуже цікава соціальна реклама проєвропейських цінностей. Ми вже понад півроку не можемо її запустити на вулиці міста, оскільки ціни просто захмарні. При цьому частина площин пустують і власники могли би тимчасово розмістити там корисні речі, скажімо, за символічну плату, але…

У Європі громадська і політична діяльності чітко розмежовані. У нас же, на жаль, досі вони тотожні в очах людей…

– Які стосунки у Вашої організації із владою?

–Знаєте, чим відрізняються європейці від нас? Вони вважають владу найнятими громадою менеджерами для управління фінансами та ресурсами цієї громади. Тобто, усі свої кроки щодо розподілу бюджету чи втілення в життя тих чи інших проектів влада повинна узгодити безпосередньо із людьми, які проживають у даній місцевості. Згадайте хоча б референдум у Нідерландах щодо підписання угоди між Україною та Євросоюзом… Влада мусила насамперед запитати думку свого народу. Громадські організації – це об’єднання, які не тільки допомагають владі втілювати в життя ті чи інші суспільно значимі проекти, а й виражають думку рядових європейців та навіть здійснюють моніторинг ефективності чи контроль влади.

А у нас? Влада після виборів автоматично стає небожителями, яким плювати на думку свого народу чи окремої громади. Жодного впливу на роботу центральної влади, її структур чи органів місцевого самоврядування народ не має. Та й, чесно кажучи, не дуже старається мати. Власність громади міста чи області взагалі сприймається як «нічиє», а отже безконтрольне. «Нехай краде, тільки хай щось для нас зробить» – цей звичний для українців вираз є просто абсурдним для європейця.

Як на мене, громада і громадські організації мають стояти над владою і мати на неї повний вплив. Чиновник, тільки запідозрений у хабарництві чи інших протиправних діях, має автоматично подавати у відставку. Проекти, подані громадськими організаціями, повинні виноситися на розгляд суспільства і депутатів, а не ховатися у шухляді зі словами «це не наш піар»…  Однак для того, щоби так сталося, нам потрібно самим починати змінювати свою ментальність, своє ставлення до влади, яку ми обираємо, і до людей, яким ми довіряємо управляти своїм майном.

– Ви про себе голосно заявили на останніх місцевих виборах. Вас називали одним із кандидатів на посаду мера. Хоч Ви особисто це ніколи і не озвучували. В останній момент Ви зійшли з дистанції. Чому?

– Як я вже перед цим говорив, мою громадську діяльність деякі політики одразу назвали передвиборчим піаром і «записали» в кандидати на міського голову. Очевидно, вони дійсно так думали, хоча я жодного разу не заявляв, що кудись збираюся балотуватися. Може і боялися як опонента. З виборчої дистанції не сходив, бо на ній і не був. Просто так вийшло, що створення «Тернополя Європейського» співпало із місцевими виборами. Своїми проектами ми дуже хотіли достукатися і до діючої влади, і до майбутніх депутатів, аби вони могли силою своїх посад втілити в життя ті ідеї, які ми пропагували і здобували суспільну підтримку. Однак тоді кожен наш крок сприймався виключно з політичної точки зору. Втім, минув час, і сьогодні я бачу, що чимало наших проектів поволі починають втілюватися в життя. Це радує, хоч і шкода втраченого досі часу.

– Які Ваші політичні амбіції сьогодні?

– Наразі я залишаюся громадським діячем, бізнесменом, тернополянином, але тільки не політичною фігурою. Я хочу, щоби мої діти жили у Тернополі. Хочу, аби наше місто було по-справжньому європейським. Готовий над цим працювати і залучати однодумців. А політичні амбіції – це для тих, хто любить Тернопіль тільки на словах і тільки перед виборами.

Не раз чув версії, що я начебто готуюся балотуватися до парламенту на позачергових виборах. Одразу скажу: допоки там замість законів для людей ухвалюють закони «під себе», я не готовий бути учасником таких процесів.

Що найбільш цинічне, подібні законопроекти нам подають як начебто вимогу закордонних донорів та Євросоюзу. Насправді ж закладають у зміст зовсім інші пункти, які навіть суперечать європейським правам людини.

Ось візьмемо до прикладу законопроект, який дуже активно лобіюється партією «Народний фронт» – закон про спецконфіскацію. Його широко рекламували як закон, що дозволить повернути в Україну вкрадені мільйони Януковича. Коли ж проект прийняли у першому читанні, суспільство жахнулося. Адже відтепер майно людини можуть арештувати, навіть якщо ви випадково виявилися свідком якогось злочину. Або забрати все нажите навіть за дрібне хуліганство, якщо захоче слідчий. І все це – без жодного рішення суду. Ніяк інше, як узаконенням банального рейдерства з боку правоохоронців, я цей закон назвати не можу.

Тому ще раз наголошую: я не бачу себе частиною такої системи і такого парламенту.

– Дочасні вибори до Верховної Ради: бути чи не бути?

– Сьогодні провідні політологи уже вголос говорять про те, що переобрання парламенту неминуче. Як бачимо з останніх голосувань, особливо за підняття нардепівської зарплати, перевибори можуть бути уже найближчим часом, адже межа людського терпіння вже на грані. Інша річ, чи зміниться щось під куполом ВР після переобрання парламенту. Практично не створено нових політичних сил, немає нових обличь, а ті, що були, встигли себе дискредитувати. І це страшно. Адже за нове життя в Україні віддали свої життя її кращі сини, на сході гинуть тисячі наших воїнів, тоді як корупція продовжує розквітати пишним цвітом, а західні партнери, дивлячись на е-декларації нової влади, втомилися допомагати країні, яка сама собі не може дати ради.

Серйозним поштовхом до початку перевиборів стала і популістська заява прем’єр-міністра про підняття мінімальної зарплати до 3200 гривень. Тому що вона не тільки не має під собою жодного економічного підґрунтя, а й взагалі може призвести до дефолту. Фахівці вже склали перелік втрат економіки України від такого кроку: масове звільнення працівників, різке збільшення виплати зарплати в конвертах, стрибок цін на усі товари та послуги, включно з комунальними платежами, ріст курсу долара та знецінення гривні і багато інших наслідків. Чи народ пробачить Кабміну, де згідно е-декларацій, працюють одні доларові мільйонери, своє подальше зубожіння? Впевнений, що навряд. Дай Бог, щоби закінчилося тільки перевиборами, а не черговим національним повстанням проти влади.

– Як можете оцінити роботу владної вертикалі на Тернопільщині?

– А як можна оцінювати свято під час війни? Хабарництво – на тлі зубожіння простих людей? Кумівство і поруку – в час тотального безробіття і еміграції професіоналів та й просто робочих рук? Я би сказав так: влади у її прямому розумінні немає ні в Києві, ні на місцях. Є чергова політична узурпація старих схем відкатів і контролю тіньових фінансових потоків. Є дуже багато слів, піару, реклами, але жити по-новому чомусь почали тільки ті, хто зараз біля корита, а не прості українці.

Всі ви, напевне, слухали виступ Міхаеля Саакашвілі, коли він подав у відставку з посади голови Одеської ОДА. Весь той негатив, який він озвучив, має місце не тільки на Одещині, а й у кожній області України.

Чим сьогодні може похвалитися влада? Взяти, до прикладу, споживчий кошик. Його вартість за останні роки зросла мінімум удвічі, а ціни на окремі продукти і ліки – більш ніж втричі. Що там казати – картопля і та подорожчала у 4 рази! При цьому мінімальна зарплата (в доларовому еквіваленті) зменшилася у 2,5 рази. Тобто, ми можемо говорити про те, що купівельна спроможність українців за нової влади впала приблизно у 10 разів!

Попри це, ми повинні говорити не тільки про центральну владу, а й про місцеву. Скажімо те, що на Тернопільщині, за статистикою, найдорожчі в Україні хліб, макарони та гречка – це вже недопрацювання не Порошенка чи Гройсмана, а їх ставлеників на місцях.

– Ваш батько – Михайло Цимбалюк – відома людина в Україні. Сьогодні він голова львівської “Батьківщини”. Чи впливає цей фактор на Ваш світогляд?

– Якщо прийде той час, що я буду готовий робити політичний вибір, звісно, батькова думка буде для мене важливою. Однак це не означає, що зроблю такий же вибір. Все буде залежати від моїх особистих поглядів на певну партію чи політичного лідера. У нашій сім’ї прийнято радитися, обмінюватися думками, але кожен поважає вибір іншого.

– Якби зараз Вам запропонували державну роботу. В якому кріслі себе бачите?

– Бути сьогодні на державній роботі – це стати частиною системи. У нинішній системі себе не бачу. Навіть у тих структурах, які зараз тільки створюються і позиціонуються як проєвропейські і незалежні. Чи в тих, які очолюють іноземці, котрі залишили на своїй вітчизні не надто добрі спомини про себе, а тут нам подаються як великі реформатори. Як і раніше, щоб очолити держструктуру, потрібно бути частиною (явною чи прихованою) правлячої партії, залежати від політичних чинників чи слова наближених до перших осіб держави людей. Все це не додає роботі ефективності. А працювати як-небудь на таких посадах в нас є кому і без мене.