Продажність, як прояв служіння «національним інтересам»

Яка різниця між двірцевою дівкою і салонною куртизанкою. Як на мене, жодної – і та, і друга – продажні курви. Хіба ціна за послугу – різна.

Формування «команди президента» – яскравий взірець перетікання посполитих «давалок» у вишукане товариство рафінованих гейш високого польоту. Висоту цього польоту вони ж самі для себе і визначили.

І не обов’язково то мають бути особини в спідницях та модельних туфельках на високих підборах, рівно ж – можуть бути у штанях та під вусом, а то й з бородою і в розтоптаних сандалях. Такі метаморфози, панове.

Для , так би мовити, гуманітарного гарему кастингом фей слова й робочого язика займається ветеран інтимно-просвітницької праці, знана на теренах всієї України «мамочка» – «сметанка» галицької інтелігенції, знана письменниця і просто – журналіст. Як вона Дарку невимушено й елегантно зачіпила?

Важко уявити хто заманив у цю команду екс-бютівця й «видатного» юриста, світоча правової думки, особистого адвоката ще одного вождя, а нині – провідника конституційного будівництва держави. Не хочеться вірити, що добровільно на панель вийшов, але на то випадає. Хоча, підбурювач має бути обов’язково. Подібні рішення самостійно приймаються виключно від «безнадьоги» й суспільного розпачу. Здається, пан меценас  у подібному стані не перебував. Значить, купився на грубі гроші та обіцянки стати «улюбленцем владного гарему». Маю на увазі, фігурально, звична річ. Тим більше – сумно.

Головним же постачальником живого товару, як не дивно про це говорити, виступає наш третій президент. Скільки м’ясистих тушок вже плідно відпрацьовують у команді «реформаторів». Від молодого та раннього Каськіва до останнього надбання колекції – славної членкині Венеціанської комісії – пані Ставнійчук. Насправді,- сяйва очей, рахат-лукуму, бажаної й неприступної втіхи і розради стомленого гіганта інтелекту й державницької потуги. Очевидно, тепер пані Ставнійчук буде покликана до роз’яснювальної роботи зусиль гаранта у сфері реформування конституційних підвалин держави згідно побажань тієї ж таки Венеціанської комісії. А роз’яснювати доведеться багатьом, і гаранту в першу чергу. Чи вдасться?

Та й сам колишній керманич при справах – за улюбленим дітищем «Мистецьким арсеналом» нинішнім колегою наглядати поставлений. То, напевно, плата за вищезгадану пані.

Що характерно? Кожен з перебіжчиків має залізну «відмазку» – інтереси держави понад усе. Хай навіть у компанії козлобородих міністрів-баяністів й контужених на всю голову дуетів гуслярів «руского міра» чи рупорів комуняцької параної.  Хвора логіка ницих людців. А черга з бажаючих прислужитись – не рідшає.

Невже так важко зрозуміти, що йдучи у цю команду, будь-хто вже самим фактом входження прирікає себе на ганебну участь «члена команди президента». Зі всіма обставинами, що з цього витікають. Дорогі мої, ви – співучасники. Хочеться вам цього чи ні. Тягар відповідальності за все, що коїть ця команда – на вас. Експерименти з виживання від нинішньої влади – і ваших рук справа. Відкрутитись не вдасться.

Доведеться відповідати. Час настане.

Стаючи дрібним, хай, навіть, не таким вже й дрібним, елементом системи – не можна існувати поза її межами. Деталь механізму або, щедро змащена, притирається й починає крутитись відповідно до функціонального призначення, або, в разі дисгармонії з генеральним задумом механізму, перемелюється потужними жорнами на порох і виходить разом з вихлопними газами. Іншого шляху не існує. Такий закон цієї кісткодробарки. Наївний той, хто думає інакше.

Слабо віриться у те, що такі досвідчені вовки українського політичного істеблішменту цього не знали і щиро вірили у святість своїх чистих помислів відгукуючись на запрошення. Спокусившись, хто на примарну славу, хто на щедрий стіл, політичні перевертні назавжди заплямували своє сумління. Бо поступившись раз – не можна відмовити вдруге. Своїми руками вони підпиляли той стрижень, який ми, по-простому, називаємо совістю.

Чи то час такий, чи з нами щось не те коїться?

Олег Мартинюк