“Вічний жид” державного правозахисту

В кінці 1997 року був прийнятий Закон України  “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. В квітні 1998 року Уповноваженим з прав людини була призначена Карпачова Ніна Іванівна.

Міняються Президенти, політичні окраси Верховної Ради, а пані Карпачова залишається на плаву. Третю каденцію. Майже 13 років. Більше того, Указами третього Президента України в 2007 та 2009 роках, очевидно, за свою невтомну працю на ниві захисту прав людини, Ніну Іванівну нагороджують орденами “За заслуги” ІІІ-го та ІІ–го ступенів, відповідно.

Чому так? І які такі заслуги у нашого Омбудсмана?

Кар’єра шановного Уповноваженого є досить прямолінійною та передбачуваною. Школа – комсомол – університет – два роки роботи юрисконсультом – партія (тоді ще “керуюча й направляюча”) – аспірантура Академії суспільних наук в Москві (чомусь, скромно забувши додати при ЦК КПРС)-  недовга викладацька робота – політика (завжди у складі потрібної партії). І де ви тут бачите правозахисну діяльність? Звичайно, коли не вважати роботу секретаря райкому КПРС – правозахисною.

Засновуючи інститут Уповноваженого з прав людини, на той час діюча влада, зробила такий собі реверанс у бік “цивілізованого” Заходу. Мовляв, і у нас, як у людей. Не знаю, які там підводні течії були задіяні, але кандидатура пані (на той час – товариша) Карпачової задовольнила усіх. Подальший перебіг подій це підтвердив. Партійно дисциплінована, носа куди не треба не пхає, діє чітко за відмашкою. Команда – голос, команда – сидіти.

На початку 2005 року, щиро повіривши у завойовані зміни, правозахисниками неодноразово ставилось питання щодо заміни Уповноваженого. Проте, влада, здавалося б вже своя, надзвичайно мляво реагувала на вимоги. А пропонувались від Левка Лук’яненка до Євгена Захарова (знаного правозахисника Харківської правозахисної групи).  Вочевидь, постать Ніни Іванівни влаштовувала і цю владу.

Тепер про заслуги. За весь час каденції Омбудсмана не було зроблено жодного кроку у бік розвитку інституту Уповноваженого з прав людини. Пропонувалось, зокрема, на виконання приписів ст.11 Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, створити в регіонах представництва, які б могли більш рельєфно відслідковувати стан справ у цій сфері. Пропозиція померла на стадії розмов. Звичайно, набагато простіше витратити кошти на польоти в Сомалі, чи Кубу, де з заклопотаним виглядом пройтись злітно-посадочною полосою й дати інтерв’ю привезеним з собою представникам засобів масової інформації. При цьому вбивши двох зайців – і розвіялась трошки, і піар непоганий. Те саме з “захистом прав” наркоперевізників (вирок Венесуельського суду ніхто не скасовував), чи проливання “крокодилових сліз” над зухвалим арештом колишнього міліцейського міністра.

Як на мене, справжню оцінку заслугам Омбудсмана дали міжнародні правозахисні організації, хоча б такі як Human Rights та Amnesty International , й опитування громадян проведені різними соціологічними службами. Так от,  діяльність Уповноваженого визнали: поганою – 26% опитаних, дуже поганою – 52%, доброю – 4,2%, задовільною – 7,1%. Це не кажучи про те, що Європейський суд з прав людини у Стразбурзі завалений заявами з України.

Перегляд, у бік вдосконалення, Закону України  “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, як ніколи, на часі. Проте, нинішні бутафорна Верховна Рада та її Уповноважений з прав людини  просто не в змозі це зініціювати. Через відсутність розуміння самої сутності поняття “права і свободи людини” та бачення шляхів їх реалізації. А зміни у цьому сегменті суспільного життя вже перезріли.

*Агасфер, Вічний Жид – ім’я вічного по­дорожнього, неприкаяного і безсмертного.

Олег Мартинюк, голова ТОМО ВГО “Фундація правових ініціатив”