Міста літератури: Чортків, Язлівці, Улан-Батор

На форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії відбувся виклад на тему «Міста літератури: Чортків, Язлівці, Улан-Батор». Доповідь виголосив український поет, прозаїк, есеїстперекладачлітературознавець, Член Національної спілки письменників Українита Член міжнародного ПЕН-клубу д-р Василь Махно.

У своєму виступі доповідач розповів про взаємозв’язок міcт з літературою. Свої міркування про Чортків, Язлівці та Улан-Батор автор проілюстрував уривками з поетичних і прозових творів. «Кожне місто належить літературі. Звичайно – усе залежить від масштабу міста та кількості письменників, котрі хотіли б про нього написати,» – підкреслив В. Махно.

Своєму рідному Чорткову на Тернопільщині доповідач присвятив особливу увагу, поглянувши на нього через призму постаттей, які були причетні до його історії. Однією із них був німецькомовний письменник Карл Еміль Францоз, галицький і буковинський єврей, виходець з напів-Азії, як він сам назвав ці околиці Австро-Угорської імперії. Він народився у Чорткові 1848 року, «коли Європою прокотилися революції, а вітри Весни народів буревієм досягли кордонів навіть Східної Галичини. Усі, хто жив на цій землі і у цьому місті, були галичанами: рутенці, поляки, євреї, караїми, вірмени, шваби та німці. Про те, як Червона Русь перетворилася на напів-Азію можна розмірковувати довго, відомо лише, що Османська імперія у Чорткові тримала резиденцію намісника паші, на десятиліття приписавши місто та його мешканців до Сходу. Османську імперію змінила Австро-Угорська, але географічне розташування Чорткова, близьке до Буковини, а звідти й до Балканів, наче акумулювало усі майбутні історичні розпади і розлади», – зазначив В. Махно. Він рівно ж зупинився на історії картини «Водоноша з Чорткова» авторства ще одного вихідця з цього міста Саші Блондера (1936) і, як підсумок своїх роздумів про родинні краї, зачитав авторський вірш «Для Чорткова».

Язловець поблизу Бучача має для Василя Махна важливе значення з огляду на працю над книгою, «в якій багато втрачених слів». Тут похована історія вірменської громади, яка у XVII столітті заїхала сюди з Криму. «Перед тим як доїхати до містечка, в якому, можливо, чекають на мене ті втрачені слова, що позначали цілком конкретні й важливі деталі життя середини тисячоліття, я побував у Стамбулі. І ця лінія Стамбул-Язловець важлива. Про неї і про Царгород також буде. Отож, слова ті (втрачені) позначали: фортецю, каміння якої ще не розповзлося; Вірменську браму, місцезнаходження якої уже не віднайти; Бучацький шлях, що проходив повз вірменську церкву та цвинтар і який через чотириста років (часу, який мене цікавить) – забудовано. І щоби переконатися, що слова, які мені потрібні, не остаточно втрачено, – я поїхав до Язловця», – зацитував фраґмент із нової книги автор.

В Улан-Баторі Василь Махно побував торік при нагоді участи у Світових поетичних днях ім. Данзанравджаа, який начебто вказав, де шукати Шамбалу – енергетичний центр землі. Налаштування перед поїздкою було стереотипне, однак країна виявилася дуже цікавою, а сам фестиваль проходив у пустелі Ґобі. За його словами, західний інтелектуальний пласт чужий для монголів. У своїй літературі вони оспівують природу і навколишній світ. Доповідач поділився своїми враженням про контрасти урбаністичної столиці та кочових периферій країни, які він змалював у есеї «Шлунок верблюдиці».

На завершення вечора, В. Махно відповів на запитання авдиторії.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
Світлина (автор: Стефан Фартушок). Доповідає д-р Василь Махно

Comments are closed.