На Тернопільщині тисячі чоловіків стали вдівцями при живих жінках

Хочу порушити тему, яка, переконаний, хвилює багатьох, але не кожен наважиться заговорити про це відверто. Я живу у райцентрі. Сім років тому моя дружина виїхала на заробітки в Італію. Тоді їй було 38 років, мені – 42. За ці роки вона приїжджала додому сім разів, тобто один раз на рік, і відпустка її тривала два тижні.

За кордоном Марійка доглядає хвору літню жінку. Виїхала туди з тієї ж причини, що й тисячі інших українських жінок. Тепер наші діти закінчують школу, тож треба подбати про їхнє майбутнє. Ми жили не бідно. Мали поміч з села, де живуть мої та її батьки. Разом працювали на заводі, який збанкрутував, через що обоє втратили роботу. Я перебивався сякими-такими підробітками, а вона ніяк не могла знайти роботу, яка б давала можливість звести кінці з кінцями. Дві наші доньки підростали, і нам не хотілося, аби вони виглядали гірше від своїх ровесників. Це й ставало предметом наших частих суперечок і навіть сварок.

У мене вища освіта, але хисту до бізнесу не маю. А добре живуть в Україні сьогодні лише ті, які не .розгубилися в ринковій економіці, знайшли свою нішу і розвивають своє діло. Як правило, в торгівлі. У мене, повторюю, до цього найменшого таланту. Зізнаюся навіть, що я розгубився.

Вдома атмосфера ставала дедалі напруженішою, навіть нестерпною. Суперечки переростали в сварки. Того, чого хотіла від мене жінка, я не міг дати. І став випивати. Не надто часто, а так… хотілося забутися. І тому Марійка виїхала.

Я це пережив боляче. Попри все, у нас була гармонійна і щаслива сім’я. Ми одружилися по любові, прожили в шлюбі понад двадцять років і не втратили почуттів. Можливо, я більше прив’язався до дружини, ніж вона до мене. Можливо. Хоча це окрема розмова. І говорити про це нелегко.

Головне, про що я хочу написати, – це те, що я переживаю, втративши свою половинку. Кажу, втратив, бо коли жінка далеко, сімейного життя немає. Зрозуміло, що вона часто телефонує, присилає непогані гроші, посилки. Наші діти вчаться в престижних вузах. Я тепер більше часу живу в селі, працюю на городах, допомагаю своїм батькам і тещі, котра залишилася удовою. Але після від’їзду дружини я пережив справжню катастрофу (іншого слова підшукати не можу) і ще сьогодні не отямився після розлуки.

Можливо, є чоловіки, які легко обходяться без жінки. Мені це важко. Маю на увазі не тільки потребу спілкування, розради, взаємодопомоги, а й статеве життя. Я в розквіті сил, а утримання в такому віці, як свідчить медицина, призводить до сумних наслідків – насамперед розвитку простатиту. Я в цьому пересвідчився на собі.

Тримався я перший рік мужньо. А потім сталося те, що неминуче мало статися – у мене з’явилася інша жінка. Ні, я не кохаю її, і до моєї Марійки їй далеко (тут можна написати великий психологічний роман), але вона мені потрібна як жінка. Ця жінка любить мене, я відчуваю це (її чоловік працює в Португалії уже вісім років).

Зрозуміло, що я ставлю собі запитання: а як живе там, на чужині, моя дружина? Чи є в неї інший чоловік? Якось вона сказала мені: “Хто гуляв тут, гуляє й там. А порядна жінка скрізь порядна”.

Іноді мені здається, що вона обходиться без чоловіка. Просто жінці це значно легше. Принаймні так мені здається. А якщо у неї є інший чоловік – я їй не суддя.

Чому я пишу ці рядки? Чи потрібна людям моя сповідь?

Сьогодні подібну драму переживають тисячі чоловіків і жінок. І замовчувати цього не можна. Хай наші важкі драми стануть звинуваченням тим, хто довів людей до такого стану, що вони змушені кидати сім’ї, рідних дітей і шукати щастя за межами батьківської землі.

За це доведеться відповідати Кравчуку, Кучмі, Ющенку, Януковичу і Ти- мошенко, як на мене, всі вони одним миром мазані. Відповідати якщо не перед людьми, то перед Богом точно.

Я часто чую звинувачення на адресу українських чоловіків, що більшість з них непробудні п’яниці. Але хіба хтось хоче замислюватися над тим, чому людина починає пити? Раніше, за радянського режиму, нас свідомо споювали, тепер ми п’ємо, щоб залити біль душі.

Не думайте, що я маю потяг до спиртного, його в мене не має. Я знайшов у собі силу волі жити тверезим, нормальним життям. Але мова не тільки про мене.

Для редакції ставлю своє справжнє прізвище і подаю свою адресу, а в журналі прошу поставити інший підпис, наприклад,

Василь КРУК, Золота Пектораль

-1 thoughts on “На Тернопільщині тисячі чоловіків стали вдівцями при живих жінках

  • 22:57 | 11 листопада, 2013 at 22:57
    Permalink

    Украiнськi чоловiки -бiднi I нещаснi.вони дбають тiльки про себе.живуть на грошi дружини,заводять собi коханок,випивають I шкодують самих себе.А жiнки тим часом пахають як проклятi щоб поставити на ноги своiх дiтей.Багато жiнок iз задоволенням поiде до дому,до дiтей,тiльки щоб ви матерiально iх забезпечили.Краще бути вдома бiля дiтей нiж бiля перестарiлих маразматичних iталiйських бабусь i дiдусiв.

    • 00:45 | 12 листопада, 2013 at 00:45
      Permalink

      Бідні і нещасні? Ось через таке ставлення ЖІНКИ до чоловіка і хочеться зазирнути у чарку. Українські дружини навіть не намагаються підтримувати своїх чоловіків у важкі хвилини, ганьблять на кожному кроці через малі заробітки. Навіщо тоді виходите за нас заміж?! Навіщо тоді народжуєте нам дітей?! Щоб потім дати зроміти, наскільки ми бідні і нещасні?! Ви хоч пробуєте ВІДВЕРТО говорти без скандалу, коли є складні сімейні обставини? Чоловік сам розуміє, що важко, що потрібно щось робити аби в сім”ї були затишок і гроші, але як тільки дружина починає заробляти хоч трохи більше – тоді все: він уже не той, якого вона колись полюбила.
      Жінки навіть не розуміють, що чоловікам для звершень потрібно зовсім не багато, лиш підтримка і повага коханих, а не тільки їхня присутність у ліжку. Бо тільки біля хорошої жінки чоловік буде сильним, буде робити надможливе заради її щастя.

      • 21:25 | 12 листопада, 2013 at 21:25
        Permalink

        Жодна европейка не хоче замiж за нашого чоловiка,чому?Ана наших жiнках одружуеться богото европейцiв,iпри чому не шкодують..От i задумайтесь.Ви не цiнуете те,що маете,а коли втрачаете-плачете

        • 23:40 | 12 листопада, 2013 at 23:40
          Permalink

          Жоден європеєць не витримає те, що витримує український чоловік!
          Зрівняйте умови життя Європи до українських умов, тоді побачити чого варті оті слабаки з Європи!

    • 22:32 | 17 січня, 2014 at 22:32
      Permalink

      Наталю. Італійські гроші покращили моральний добробут Вашої сімї? Подібне я пережив нікому не побажаю. Я не пю, ніби іне дві лівих руки, але все одно сімейного затишку не прибавилось. Чогось коли жінки і мами немає вдома ідилія. Коли приїде її все дратує, вияснити причину не вдається. Прийшов до висновку що за кордону привозять не тільки гроші… Так що не потрібно всіх міряти одним аршином. Проблеми не зникають вони тільки замасковуються.

  • 14:14 | 12 листопада, 2013 at 14:14
    Permalink

    А чому жінці не хочеться заглянути у чарку?Бо вона знає що при любих обставинах мусить дати раду собі та дітям і дитині свекрухи.

Comments are closed.