На Тернопільщині родина відсвяткувала столітній ювілей своєї хатинки

Столітній ювілей хати відзначила родина Швак у селі Кут-Товсте Гримайлівської територіальної громади. Зібрати за святковим столом всю рідню та найближчих сусідів давно мріяв господар ювілярки Степан Швак. Утім три роки тому він відійшов у засвіти. Заповітне бажання батька виконали його доньки Любов Кріль та Марія Бабій.

Святкового дня привітна біленька хата зустрічала гостей. До рідного порогу з’їхалася велика родина Шваків. Радість столітнього ювілею їхньої світлиці прийшли розділити й сусіди. За щедрим столом дзвінко лунали пісні, а чорно-білі світлини навіювали спогади, які гріли душу.

З вигляду навіть і не скажеш, що цій повитій квітами хатині вже сто років. Чепурна, немовби свіжовибілене полотно, простора, тепла та ясна, вона, як безцінний скарб, що береже історію кількох поколінь. Це тепер тут тихо і спокійно, а колись вирувало життя, про яке з ніжним трепетом розповідає господиня домівки Любов Кріль:

– Цю хату влітку 1921 року звели мій дідусь Володимир Швак разом із бабусею Марією Домінік, – каже Любов Степанівна. – Тут народилися і зростали їхні діти: мій батько та його брат із сестрою. Згодом тітка Катерина пішла у невістки, а тато і стрийко Микола, який у селі мав добру репутацію шевця, залишилися вдома. Невдовзі батько привів до хати молоду господиню – мою матір.

Тато за фахом – педагог. У сільській школі він викладав музику та українську мову й літературу. Відколи себе пам’ятаю, удома в нас завжди лунала українська пісня. Уся наша родина – співуча, тож коли б ми не зустрічалися, завжди співали. У хаті й досі зберігаються зошити дідуся Володимира, де він записував старовинні пісні та власні вірші. Оскільки дідусь був Січовим Стрільцем, то більшість його поетичних творів – патріотичної тематики. У нашому регіоні є досить популярною дідусева гаївка «Ой їхали січовики крізь поле, крізь поле». Музику до неї написав композитор Борис Кудрик.

В одному із своїх записників дідусь занотовував історію села та рідної хати. Він писав усе: коли в селі провели електроенергію, хто перший придбав телевізор, який господар був найзаможніший. Саме з цього зошита ми й дізналися, коли була збудована наша хата.

Дідусевий поетичний талант передався у спадок і моєму батькові. Він написав чотири віршові збірки, був засновником літературно-мистецької студії «Медобори» при районній газеті «Вісник Надзбруччя», редактором газети «Просвіта». До речі, у нашій хаті в 1934-35 роках діяла читальна «Просвіти».

Україна для мого батька завжди була на першому місці. Як нині бачу: за столом сидить тато і читає історію України Михайла Грушевського. Й досі пам’ятаю його настанову: «Вивчайте, доньки, історію рідного краю!» У нашій хаті навіть у радянські часи, незважаючи на те, що батько працював учителем, а мама – медиком, завжди сідали до Святої вечері і колядували.

А ще тут завжди раділи гостям. Хто б не зайшов на подвір’я, мама люб’язно запрошувала до світлиці. «Я нині варила смачний борщик, може, будете?» – з душею пропонувала вона гостям. Матір, як ніхто, знала ціну хліба, адже на рідній Житомирщині вона пережила голод 1946-1947 років. А скільки подорожувальників прийняла у себе наша хатина! В селі й досі знають: якщо приїжджим нема де заночувати, то ласкаво просить Швакова хата.

Три роки тому наша рідна світлиця осиротіла – у засвіти пішов мій батько. Тринадцять років нема вже на білому світі й мами. Але кожних вихідних ми з чоловіком спішимо побачитися з рідною хатою. Нас не раз питали, чи не продаємо її, уже й навіть купці були. Та ми ніколи й гадки не мали це зробити. Адже тут все таке рідне, своє. Тут молодіє душа, яку гріють теплі спогади. Тут кожен куточок нагадує про наших предків. Навіть сторічні вікна і підлога, побілені вапном стіни дихають історією нашого роду.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Газета “Сільський господар плюс”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *