На Тернопільщині в лікарні працюють 17 переселенців: історії медпрацівників

У Теребовлянській лікарні працюють 17 медиків-переселенців. Деякі з них вибралися з окупації, інші ж виїхали з рідних міст через постійні обстріли. Серед лікарів – хірурги, педіатри та урологи.

Валерія Шевченко переїхала на Тернопільщину з Херсона. Зараз жінка працює в Теребовлянській лікарні урологинею. 24 лютого минулого року Валерія проходила інтернатуру в одній з лікарень Херсона. Вона розповідає, місцеві жителі до останнього чинили опір окупантам.

“В нас влаштовувалися величезні мітинги. Виходили по 5 тисяч людей. У мене батьки на кожен мітинг ходили з прапорами українськими, з лозунгами. Спочатку вони більш-менш проходили мирно. А потім вже почали розганяти – сльозогінним газом, потім світло-шумовими гранатами, далі стріляти по ногах, в людей”.

На Тернопільщині в лікарні працюють 17 переселенців: історії медпрацівників
Валерія Шевченко. Фото: Богдана Савицька/Суспільне Тернопіль

Незважаючи на окупацію, яка розпочалася 5 березня, Валерія продовжувала працювати в рідному місті.

“Жінки, дівчата, всі ходили по вулиці ненафарбовані, в чорній одежі, в капюшонах. Боїшся подивитися праворуч, ліворуч, щось не так скажеш, чи ще щось. А якщо почують українську мову, то тебе можуть побити, чи забрати в катівню. Я зрозуміла, що треба їхати й щось робити далі”.

З Херсона Валерія Шевченко виїхала разом зі знайомими. Батьки ж весь цей час залишалися в окупації. Валерія каже, коли дізналася, що місто звільнили, не могла повірити.

“Такі двоякі відчуття. По-перше, сльози на очах, по-друге, це такі емоції, що ти їх не можеш передати. Мені здавалося, що такої радості ще не відчувала ніколи. Потім починаються змішані емоції в тому плані, що ти думаєш: “А що далі?”. Якщо російські війська відійшли на лівий берег, то можуть обстрілювати правий. І ти починаєш це все в себе в голові розкручувати. Наче все добре, звільнили Херсон, але все одно є багато “але”, багато такого, що не можеш передбачити”.

Повертатися до Херсона ще рано, говорить Валерія, адже місто постійно обстрілюють. Квартира, в якій жила жінка, частково зруйнована.

“Я просто себе налаштовую на краще, бо розумію, що є люди, у котрих набагато гірше із житлом, здоров’ям, десь щось прилетіло, у когось хтось загинув, хтось втратив родичів, близьких, дітей. Тому вибиті вікна, чи якщо немає однієї стіни в хаті – це вже не проблема, це все наживне. Головне життя і здоров’я”.

Софія Тарасова – педіатриня з Запоріжжя. З рідного міста жінка виїхала разом з 4-річною донькою на початку війни. Спочатку, розповідає, жили за кордоном, але згодом вирішили повернутися до України. Оскільки Софія виховує дочку сама, то обирала місто, де є не лише вакансія педіатра, а й можливість залишати дитину в садку. Про початок війни лікарка згадує так.

“В той четвер ми прокинулися. Це був уже мій вихідний перед відпусткою, і мені всі кажуть, мені всі телефонують: “Ти знаєш, війна!”. Тут і вибухи, і все, а я гальмую. Я не вірила. Коли ми виїхали з дитиною, я не вірила, я думала, що за період моєї відпустки повернуся. Але йшов березень, йшов квітень, початок травня, як повертатися? Я живу на одному березі Дніпра, а працюю на іншому. І тут прилітають бомби майже в міст, по якому я їздила на роботу кожен день”.

На Тернопільщині в лікарні працюють 17 переселенців: історії медпрацівників
Софія Тарасова. Фото: Богдана Савицька/Суспільне Тернопіль

Також з травня в лікарні працює хірург Роман Лісовий. Чоловік родом з селища Білокуракине Луганської області. Чоловік каже, російські війська зайшли в населений пункт 5 березня. На той час Роман працював хірургом у місцевій лікарні. В окупації пробув місяць.

“Намагалися якимось чином допомагати місцевому населенню, але, на жаль, були дуже великі проблеми з забезпеченням, з ліками”.

На Тернопільщині в лікарні працюють 17 переселенців: історії медпрацівників
Роман Лісовий. Фото: Богдана Савицька/Суспільне Тернопіль

Залишатися в Білокуракиному Роман не хотів.

“Вирішив, що я там не буду залишатися, з початку війни. Для мене в пріоритеті були діти. Дорослий син в мене навчається в медичному університеті. А молодший син ходить в 11 клас. Йому потрібно поступати. Для себе я вирішив, що в жодному разі не буду співпрацювати з окупаційною владою”.

З початку повномасштабної війни в Теребовлянській лікарні працевлаштували 20 лікарів-переселенців. Про це розповів директор медзакладу Михайло Никеруй.

“На цей час в закладі працюють 17 осіб. Це лікарі та медсестри різних спеціальностей: є і хірурги, акушер-гінекологи, урологи, ЛОРи. В кожного своя історія. Люди з різних регіонів України – це і Маріуполь, Луганська область, Донецька область, Херсон, Київ. Є нові методи, нові підходи в лікуванні. Всі вони зробили позитивний внесок в розвиток нашої лікарні”.

Суспільне

Коментарі вимкнені.