Театральна зірка на небосхилі Кременця майже вже згасла…

У другій половині листопада, а точніше 27 листопада, Кременецький естрадно-симфонічний оркестр під орудою Водимира Козачка, виступить з новою, великою концертною програмою, з нагоди свого 60-ти річчя…

На превеликий жаль, великі маестро Поль Моріа, та Джеймс Ласт на концерт не приїдуть…

Тож два місця у переповненому залі Кременецької школи мистецтв імені М.Вериківського, таки будуть… І вони чекатимуть на ВАС… Тільки на ВАС… І на нікого, окрім ВАС….

Слідкуйте за оголошеннями, та плануйте другу половину листопада-місяця так, аби використати унікальну нагоду, побувати на концерті одного з двох симфонічних оркестрів Тернопілля. Окрім розширеної реклами майбутньої події, хочу додати де-які свої міркування…

Взагалі, оркестр – це надзвичайно складне явище… І те що він є у Кременці (чи не в єдиному з-поміж усіх районних центрів України), це ФЕНОМЕН. А можливий цей феномен завдяки сподвижництву Володимира Север*яновича КОЗАЧКА… Ось так. Аби знали!!! і мимоволі груди розбухають від гордості… Це ж у нас… Ось тут… Зовсім поруч…Ми ж з Кременця… А нате вам, які ми “продвинуті”, бо у нас є оркестра… Як це приємно пишатися, що поруч є щось таке, що іншим зась, або за великі гроші…

Не менш дивним видається позиція тих ДОБРОДІЇВ, хто цим колективом “затикає діри”, коли до міста приїжджають поважні гості… Тиць колектив на сцену… – Та ви шо… Та дивіться… У нас он яке є… О-го-го… Своя оркестра… Якщо хочете… Вони, о-го-го, як втнуть Шуберта, чи Баха, аж куфайка завертатиметься.. А можуть щей Гріга, чи вальс Доги. А то вам не коників з пластилину ліпити!!! Даруйте, це моя словесна бравада, але підгрунтя для цієї бравади цілком реальне… Бо виникає запитання, чому, як ДІРИ затикати – то є кому сказати “ФАС”, а от поцікавитися, як і чим живе колектив, тут НЕМАЄ нікого. Ну майже немає…

Так сталося, що мені випала нагода фільмувати 50-ти річчя колективу… Потім 55-ти річчя… Проблема завжди була одна і та ж… Пам*ятаю, під час концерту, а особливо після закінчення, виходили на сцену поважні дядьки, і тітки, гатили себе кулаками в груди, бажали чого тільки ( щастя і “здоровля”, наснаги, творчих злетів і т.д.). А ще говорили, що зроблять все, аби колектив гастролював… Аби став АКАДЕМІЧНИМ!!!. Організм свій положимо, а колективу допоможемо… І хай тільки хто “рипнеться поперек такту… Зариємо, чи зарию” … Ну десь так приблизно (як кажуть в Жолобах). При нагоді, я спробую відео цих виступів викласти у мережу… Може де-кому освіжать пам*ять. Бо разом з гордістю, ятрить душу страшенна образа. Адже зараз, замість мати повноцінні репетиції, керівник колективу оббиває пороги до ДОБРОДІЇВ, випрошуючи МИЛОСТИНЮ, на проведення ювілейного концерту…

Ні ви тільки подумайте… Оркестрові вже 60-т років… Чи багато у Кременці творчих колективів, як б святкували своє 60-ти річчя? А допомоги оркестрові на цілу ДУЛЮ З МАКОМ…Як співається в застільній пісні: “Ой нема… Ой нема тай не буде” (правда, далі йдеться “що така вже дівоча судьба”)… А от діри затикати колективом – тут суцільні ОКЕЇ… Ту все Є.

Від завтра, ще не пізно зустрітися з керівником колективу і диригентом. Звати його (якщо хто забув) Володимир, по батькові Север*янович, а по родині – КОЗАЧОК, тай ЗАПРОПОНУВАТИ посильну допомогу для того, аби була можливість запросити поважних гостей. Аби було за що їх обійти та пригостити… Виказати пошану та повагу учасникам колективу не лише ДЯКУВАННЯМИ, а й, що важливо, хоч частково компенсувати затрачені: час, зусилля, вміння щоб взагалі це дійство мало місце бути…

Заглядаючи наперед, не потрібно мати дар ЯСНОВИДЦЯ, щоб не побачити ТИПОВО ЖЛОБСЬКЕ ДІЙСТВО вручення ГРАМОТ та “ДИПЛЬОМІВ”, ціна яким фіг та нічого і яких у керівника колективу, як голок у їжака…

Агов, дядьки і тітки… З тих паперків навіть компоту не звариш, бо вони НЕ БУЛЬКАЮТЬ… Просто так, макулатура для колекції… А ще для того, щоб поважні дядьки та тітки відчули себе такими, які гідно виконали відповідальну місію і де треба собі поставили ГАЛОЧКУ, ну а при потребі надували щоки і груди, мовляв, у нас Є… Он-тільки гляньте яке… О-го-го!!! Якщо вже на чистоту і без церемоній, ДОБРОДІЇ, ВИ ІНОДІ ЗА ВЕЧІР ПРОПИВАЄТЕ БІЛЬШЕ, ніж потрібно для того, аби ОРКЕСТР відчув що він не “ЗАТИЧКА”, а мистецький колектив, який може підняти виконавський свій рівень до неймовірних висот… І тоді ви будете по справжньому гордитися оркестром, не для “якось воно буде”, а оркестранти-що вони працюють у цьому колективі, усвідомпюватимуть що про них дбають, ними опікуються, їх ПОВАЖАЮТЬ як митців, ну і як ЛЮДЕЙ…

Окрім ПРИВЛАДНИХ дядьків і тіток, хай “підсуєтяться” ті, хто може реально чимось допомогти, особливо ті, хто у будь-який спосіб користає, чи користав цим унікальним, самобутнім колективом. Ще є два тижні!!! Театральна зірка на небосхилі Кременця майже вже згасла… Не допустіть того, аби згасла естрадно-симфонічна… Ну якось так… Зрештою все що хотів, те й написав… Бо керманич оркестру цього не скаже, скоріше всього завдяки своїй вродженій інтелігентності, а ще зважаючи на інстинкт самозбереження…

P.S.Цей пасквіль (хоч хтось, а так таки скаже), не сеанс жовчогону, а МОЄ НЕЙМОВІРНЕ БАЖАННЯ ПОМИЛИТИСЯ. Як би то хотілося. щоб так сталося… Помилку (принаймні ТАКУ) виправити можна… А от пофігістського і жлобського відношення до колективу такого жанру та рівня, яке обов*язково АУКНЕТЬСЯ – НЕ ВИПРАВИТЕ. Нажаль, процес занепаду творчості він НЕЗВОРОТНІЙ…

Віктор Підгурський