Тернополянину Богдану Комаринському двадцять сім літ – до сотні, а душею молодий

– Скільки вам років, Богдане Сидоровичу? – запитала у чоловіка, з яким вже була знайома кілька років, але якось не довелося розмовляти на цю, хоч давню та все ж болючу тему.
– Мені двадцять сім літ до сотні, – усміхнувся Б.С.Комаринський з Тернополя, бо навчився жартувати навіть над своїми проблемами. – І вже 33 роки, як ходжу землею однією не своєю ногою, маю протез. Працював на будівництві бригадиром. Споруджували дитячу обласну лікарню, якраз ставили колони. Взяв зварювальника зі собою і піднялися риштуванням ставити балки.
Потерпілий на виробництві пам‘ятає не лише дату і рік, але й годину, коли сталася з ним біда. Рея обірвалася і відрубала ногу. Краном зняли його з верхотури – ще сам собі жгут накладав, бо була велика крововтрата, колона вся була червона. Викликали швидку допомогу, завезли в лікарню, оперували. Якби доставили в столицю гвинтокрилом, як у фільмах показують – то б врятували ногу. І в сорок років здоровий, життєрадісний чоловік отримав ІІ групу інвалідності.
– Тоді колеги з будівельного управління «Житлобуд-2» були у мене в палаті щодня, дві бригади кров здали. Дивувалися, що жартую, не втратив здатності дивитися на все позитивно. А що б дало, коли би плакав та нарікав на долю? Навіть лікар, який постійно робив перев’язки, запитував: Сидорович, коли до вас можна зайти, щоб людей не було? Підтримували мене друзі, колеги, рідні, за що їм досі вдячний.
Була сім‘я, двоє хлопців-школярів. Згодом дали більшу квартиру. Тепер залишився сам, діти повиростали: один син в Іспанії, поїхав заробити копійку та й там одружився з українкою, мають двоє дітей. Другий син також на заробітках. Внук вчиться в інституті, часто приходить до Богдана Сидоровича, підтримує. Б. С. Комаринський любить спілкуватися з людьми. Каже, що закритися в чотирьох стінах – то не вихід. З першої спартакіади серед потерпілих на виробництві «Сила духу» розпочав знайомство з учасниками спортивних змагань і тепер знає та спілкується із сотнею людей, які також отримали від життя неабиякі випробування та не здалися. Навіть виступав на відбірковому етапі перед спортсменами-аматорами, запалюючи власним прикладом. Адже перепробував різні спортивні дисципліни: дартс, бомбаскет, навіть гирі піднімав:
– Розповідайте, переконуйте власним прикладом інших,- звертався до людей з особливими потребами, – адже можна і після травми знайомитися з новими друзями, спілкуватися, жити! Треба робити можливе і неможливе для того, щоб реалізувати свої мрії, відкинути всі страхи і невпевненість. Ці спортивні змагання – це не місця і нагороди, це можливість збагатитися яскравими враженнями, проявити себе. Давайте допоможемо фондівцям в їх стараннях поліпшити наше життя, відновити працездатність чи здоров’я, налаштуватись на спортивні та життєві перемоги.
Богдан Сидорович не з чуток знає, як допомагає Фонд соціального страхування потерпілим на виробництві. Різні види страхових виплат, медико-соціальну реабілітацію, протезування та десятки інших послуг фінансує установа для цієї категорії населення. Багато разів підтримував стан свого здоров’я Богдан Сидорович в санаторіях України.
– Разом з колегами постійно спілкувався і спілкуюся з потерпілими на виробництві, – зауважив начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк, – щоб безпосередньо від них почути, що конче необхідно, чого потребують, як почуваються. А Богдан Сидорович – це згусток доброти та позитиву. Завше з гумором, з іскоркою жартів, з підтримкою інших. Такий він є – наш активний помічник у роботі з потерпілими на виробництві. Бо коли чиновник переконує людей з обмеженими можливостями, що можна і після травми жити повноцінним життям, ці люди думають: «Що ти знаєш, чоловіче, про наше життя?». А коли така ж неповносправна людина переконує своїм життєвим прикладом, здатна не лише дати раду своїм проблемам, а й надихнути інших – ефект зовсім інший.
Справді, Богдан Сидорович з Тернополя здатний надихати інших. По-сусідству з ним мешкала жінка з інвалідністю, спілкувалися довгі роки. І коли вона померла, Комаринський став для її чоловіка надійною підтримкою.
Виїздить зі знайомими рибалити, збирає в дворі сусідів, дискутує, піджартовує. Він справді любить життя. У цьому переконалися, коли з журналістами відвідували Б.С.Комаринського – записували сюжет соціального проекту “Виклик долі” для телеканалу TV-4. Це чоловік не просто з великою силою духу, а й справжній джентельмен. Адже напередодні Свята весни попри поважний вік зробив подвійний сюрприз: сам наліпив пельменів, щедро пригостив знімальну групу і не забув за квіти для жінок…

Зоряна Замкова

Управління ВД ФССУ в Тернопільській області

загрузка...

Comments are closed.