Цікава прогулянка ранішнім Чортковом (фото)
Здається час-простір викрив вся десь на в’їзді в Тернопільську область. Я виїхав із Українки до Чорткова в понеділок. Доїхав у четвер. Була зваба лишитися ночувати на ставку у Сергій Гусак, але синій шкіряний диван в офісі на промзоні Чорткова обіцяв цікаву вранішню прогулянку новим для мене містом. Для мене небагато є речей що в приємності своїй дорівнюють прогулянці незнайомими містами, хіба що прогулянки незнайомими горами, морями, лісами і полями. Якби там не було – промзона на західній околиці Чорткова виявилась прекрасним місцем для старту.
Щоб обійти Стамбул мені не вистачило місяця, та і не думаю що вистачить три чи навіть п’ять. Щоб обійти Чортків вистачить одного дня, якщо лише цікаве – то кілька годин. Але звісно місто це не лише вулиці і будівлі. Просто для того щоб, наприклад, подивитись на людей то треба ходити в інший час доби. Я ж виперся в той час коли на самотніх перехожих з темних перевулків дзвінко лаються собаки. До речі, деяких собак вганяє в ступор пряме запитання “Ти чого лаєшся?”. Я завжди говорю з собаками. Взагалі на околиці собаки гавкають в основному з-за складський парканів і з-під воріт пилорами. Далі промислова забудова плавно через магазин будматеріалів перетікає в житлову. З одного боку вулиці хрущовки і тротуар, з іншого – хати і стежка вздовж парканів. Стежка мені виглядає більш живо.
Проминаю гідрологічний центр з дуже заманливою доріжкою що веде кудись вглиб свіжої зелені. Старі ще австрійські казарми за парканом військової частини.
Знайшов бубнового валета. Що б це означало? Ще колись натрапив на пікового туза серед чистого поля.
Схоже десь саме тут до мене прив’язався пес. Я його зчитав вже пізніше – він раптом вигулькнув з-під лівої руки і побіг спереду не відбаляючись. Коли я зупинився щоб зробити фотографію – він спинився теж. Хаскі. Я ще подумав що він чекає хазяїна який позаду мене. А ось біжить дівчина то певне вона. Але пані в повному параді, на каблуках і з сумочкою в руках збігла вниз по вулиці і зникла. Так біжать коли дуже поспішають. А собака не поспішав. Потім до нього обірвалися двоє випивших молодиків що перервали удавано гучну розмову про те як їм пох$й на Валєру. Але і вони пройшли повз. Я озирнувся і зрозумів що собака чекає мене. Протягнув руку – пес радо підійшов до мене і грайливо прикусив руку коли я його почухав. Ошейник а немає і видно що деякий час собака сам по собі. Хоча він явно слідував за мною як пес що знає хазяїна. Він слідував за мною аж до самого центру міста і зник, при цьому хутко відгукуючись на кличні сигнали, пробігаючи до самих ніг і вдивляючись в очі
“Що хотів?”
Сфотографував його бо щось мені здається він когось шукає. Може хтось шукає його?
Пес пішов, а я опинився на площі перед міською і районною радами. Вся вона сяяла у вранішньому світлі бо щойно от-от її всю помили машиною. Далі та машина видно обїхала весь, так би мовити, даун таун, і приємно освіжила повітря. Всюди запахло мокрим і теплим асфальтом.
Потім я непомітно телепортнувся кудись у Делі чи Бомбей. Порожній ринок виглядає епічно. За рогом на сусідній вулиці зібралися базарувальники. Автомобілі торгашів складають всього дві категорії: білі бусики або кольорові розйобані жигулі. Третя окрема категорія – баби на велосипедах, але то малий бізнес навіть по мірках Чортківського базару.
Але, говорять, що в такому вигляді той базар проіснує недовго. Зовсім поруч уже звели страшний жестяний павільйон куди усіх збираються перегнати з площі. Там, скоріше за все, рано чи пізно влаштуються відкриті тераси кафешок які ще відкриються у майбутньому. Туристичний потенціалу Чорткова є однозначно, може щось вигадають.
Врешті, спустившись аж до самого низу я уперся в річку. Місто обірвалося аж занадто раптово. І от я уже з мокрими від роси ногами бреду десь під горою.
Постояв і традиційно познімав рибалку в сонячних променях. Дзен-буддизм по укаїнськи.
Так. Вражень набрався. Пора замикати петлю. Повертаюсь назад пішки, стараюсь іти дорогами по яких не йшов. Місто прокидається. На зупинках починають купчитись пенсіонери. Мужик вигулює хаскі…не мого.
Пси промзони мовчать бо видно вже отримали вранішню пайку за свої нічні труди.
Щоб зафіксувати враження приймаю теплий душ і передивляюсь фотографії. Далі – текст і синій диван в кабінеті. Як прокинусь буду думати що далі. Доброго ранку.
Коментарі вимкнені.