Щоб в Тернопільських церквах помолилися за здоров’я – треба мати при собі бодай 5 грн

Надставна церква“За здоров’я” родичів чи знайомих у храмах Тернополя просять від “добровільних” п’яти гривень і вище. Мовляв, зарплату священику буде нічим платити.

Щоб попросити відслужити за здоров’я у храмах Тернополя, потрібні тільки імена людей та хоча б п’ять гривень. І лише в одній церкві запитали, чи хрещена людина в їхній конфесії.

Новину із заголовком “Мене виштовхали з церкви кулаками” про те, що її вигнали з Надставної церкви, розмістила на сайті 20minut.ua тернополянка Ірина. Причиною, як повідомила жінка, стало те, що вона давала замало грошей. Цей текст прочитало більше, ніж чотири тисячі відвідувачів сайту. Близько 230 з них залишили свої коментарі.

— Мої знайомі постраждали в аварії. Мені порадили подати на службу за їхнє здоров’я у 12 церквах, — розповідає вона. — Я прийшла і в Надставну церкву. А там жінка повелася зі мною, як із собакою. Я дала їй п’ять гривень, а вона віддала мені гроші і сказала, що треба ще десять. А ще крикнула: “Марш на коліна молитися!”

Щоб перевірити, чи справді у церквах Тернополя вимагають немалі суми за прохання відслужити за здоров’я, кореспондент “20 хвилин” 28 та 29 червня побувала у 12 храмах міста.

Скільки дасте

Починаю мандрівку із Центру. На “рогатці” заходжу в церкву Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. У храмі порожньо. В кіоску, де торгують церковною атрибутикою, також нікого немає. Згодом у кіоск заходить молодий чоловік. Запитую, чи можна подати на службу за здоров’я.

— Звичайно, кажіть ім’я, — відповідає приємним спокійним голосом.
Диктую два імені та запитую, скільки це коштує.

— Це — добровільна пожертва, — стиха відповідає чоловік. — Скільки дасте.

Даю десять гривень і виходжу. Прямую до церкви Різдва Христового УАПЦ, що на Руській. Там проводять реконструкцію, але літургії служать. При вході за столиком сидять старша жіночка та чоловік. Ставлю ті ж запитання.

— Це — добровільна пожертва, — відповідає чоловік. — Скільки можете, стільки дайте.
Вирішую дати вже не десять, а п’ять гривень. Жіночка записує імена, бере гроші й обіцяє, що на вечірній літургії священик попросить здоров’я для хворих.

Стояли в черзі

Далі прямую в Катедру. Там людей багато. Одні розглядають книжки, дехто прийшов за свідоцтвами про хрещення. Жіночка за прилавком виглядає втомленою та розгубленою.

— Зараз піду подивлюся, чи готове свідоцтво, — відповідає одній.
— Так, є ще такі книжечки, зараз викладу, — відказує іншій.

— Вам за здоров’я? Диктуйте імена, — каже мені.

Питаю про вартість.

— Це — добровільна пожертва, — відповідає.

Кладу на стіл п’ять гривень. Вона навіть не дивиться — біжить в іншу кімнату шукати свідоцтво.
Зрештою, заходжу і в згадувану Надставну церкву Воздвиження Чесного Хреста УАПЦ. Там, у кімнаті при вході зі сторони міста, за столом дрімає жінка. Біля неї — журнал із кросвордами. Вітаюся. Жінка піднімає голову.

— Кажи, дитинко, що треба? — запитує. — Я тут задрімала, бо у нас дзвіницю ремонтують, щойно дала робітникам пообідати і замучилася трохи.

Розповідаю ту ж історію, що й у попередніх храмах. Жінка виймає картку і просить диктувати імена.

Треба зарплату платити.

Запитую про вартість такої послуги.

— Хто як хоче, так і дає, — веде вона. — Дають і п’ять, і десять, і двадцять. Але менше п’яти давати не можна. Бо люди думають, що можна дати й гривню. Але ж то хіба вигідно буде ставати священику вранці на Службу Божу, якщо в нього буде одна-дві таких картки по гривні? А світло оплатити? А проскури спекти? Ми мусимо брати, дитино, більше, бо не виплачується. У церкві ж є священик, дяки, хор. Якщо люди будуть давати по гривні, то чим я їм зарплату видам? Держава ж на церкву не дає ані копійки.

Запитую скільки коштує, якщо давати за здоров’я на декілька днів або на більшу кількість людей.

— То треба дати за кожен день по п’ять гривень, — продовжує жінка. — А якщо більше десяти людей, то вже треба давати десять гривень.

Також, за словами жінки, давати за здоров’я у велику кількість церков не зайве, але краще, щоб людина була присутня під час тієї літургії.

Прощаюся, хочу виходити.

— Куди ти дитино? А зайти і помолитися? — затримує жінка. — Запам’ятай, що раз ти вже зайшла в церкву, мусиш там помолитися. Не можна просто зайти і вийти.

Потім вона піднялася і показала куди зайти. Пручатися було марно — жінка твердо стояла на своєму.

Для греко-католиків — окремо

Їду на “Східний”. У церкві Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ МП також ремонт. Головний вхід зачинений. Знаходжу кімнату, де продають церковну атрибутику. Там сидить старша жіночка. Ставлю ті ж запитання. Вона показує на картку із написом “за здравіє”. Записую імена.

— Православні хрещені? — запитує.

Кажу, що хрещені, але від якої конфесії — не знаю.

— Як то не знаєте? — додає вона. — Раз даєте за здоров’я, мали б знати. У нас прийнято давати за здоров’я хрещених православних. На молебень уже можна різних давати. Для греко-католиків у нас є окрема служба.

Кажу, що хочу дати за здоров’я у різних церквах.

— Так не треба робити, — продовжує. — Якщо людина ходить у греко-католицьку церкву, то треба давати туди. Якщо в православну — то тільки в православну.

Але записку бере і обіцяє, що священик згадає про цих людей. Вартість такої послуги називає п’ять гривень. Даю гроші.

Через дорогу заходжу в церкву Божого милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі РКЦ. Там тихо. На лавці молиться монахиня. Запитую, чи можна дати за здоров’я.

— Можна, але в нас тільки в неділю Служба Божа, — спокійно та ввічливо відповідає вона. — Якщо вам підходить, то ходіть за мною.

Веде у кімнату біля захристія. Виймає зошит та записує імена.

У Бога немає часу і грошей

Як і в попередні рази, цікавлюся вартістю та кажу, що хочу дати за здоров’я у декілька церков.

— Це — добровільна пожертва, — відповідає черниця. — Люди дають від двох гривень і вище. А по 12 церквах я вам не радила б бігати. Бо це означає, що ви не довіряєте Богові. Хіба ви думаєте, що він вас не почув, коли ви один раз попросили! У Бога немає ні часу, ані грошей.

Даю п’ять гривень, прощаюся і йду.

Далі — церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ навпроти літака. У ній теж зустрічаю монахиню.

— Це — добровільна пожертва, — відповідає жінка на моє прохання. — Люди дають і п’ять, і десять, і двадцять гривень. Хто скільки може.

Таку ж відповідь я отримала і в церкві Святого Апостола Петра УГКЦ на “Сонячному”, у церкві Святих Володимира і Ольги УГКЦ на “Дружбі” та у Свято-Троїцькому кафедральному соборі УПЦ КП на просп. Злуки. Проте, в останньому жіночка все ж записала суму пожертви на картці з іменами.

У дві із запланованих церков я не потрапила — храми були зачинені. Це храм Усіх Святих землі української УАПЦ на “Дружбі” та храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП на “Алясці”.

Отож із жодної з церков кореспондента “20 хвилин” не вигнали та великих сум не вимагали. Водночас у деяких храмах добровільна пожертва має мінімальний розмір — 5 грн. А якщо просити за здоров’я великої родини, доведеться викласти десятку або більше.

-1 thoughts on “Щоб в Тернопільських церквах помолилися за здоров’я – треба мати при собі бодай 5 грн

  • 14:15 | 6.07.2012 о 14:15
    Permalink

    Та от і моя мама ходила у Надставну церкву.Але там не так ввічливо її сказали про мінімальний “тариф” за молитву.Та жіночка добряче розкричалась,також згадала,що немає сенсу вставати священнику зранку,щоб помолитись за двох людей… Вибачте,але хіба ж не церква вчить,що для Бога кожна людина важлива…

Коментарі вимкнені.