В Тернополі живе хлопець Ісус

17-річний Іса Онбаши живе в Тернополі. Його ім’я в перекладі з турецької звучить як Ісус. Так його назвала матір Світлана. Два місяці тому вона поїхала на заробітки до Португалії. Іса живе з дідом у двокімнатній квартирі на вул. Степана Бандери.

— Моє ім’я приносить мені щастя і везіння, — каже Іса. — Допомогло мені в інститут поступити і зустріти багато друзів.

— Мати назвала його Ісусом, бо таким було останнє бажання його покійної сестри Лариси, — каже 75-річний Роман Іваськевич, дід Іса. — Вона померла від раку в 5-річному віці. На початку 1990-х донька була в Туреччині. Їй якось приснився страшний сон: Лариса спить із лялькою на ліжку, аж раптом у ляльки виростають зуби і вона починає шматувати дитині живіт. Коли наступної ночі сон повторився, дочка злякалася і повернулася в Україну.

Чоловік витирає сльози.

— Якось увечері, коли Світлана її переодягала, помітила пухлину під лівим ребром, на животі. У Лариси виявили рак підшлункової. Вона прожила три місяці після встановлення діагнозу. Дитина була особливою. У лікарні відчувала, коли хтось із діток помре. Із ким прощалася, того наступного дня не ставало.

Із серванту витягує кілька фотографій онуки.

— У Лариси розум був недитячий. 1 листопада 1991-го вночі підійшла до цього серванту. Щось там дивилася, робила дивні рухи, ніби ручкою від чогось відмахувалася. Тоді каже: ”Усе, діду, за мною прийшли”. Через півгодини дитина померла в машині ”швидкої” на руках Світлани. Перед тим сказала дочці, що матиме братика і він буде називатися Ісусом.

Іса показує на серванті наклейку у формі серця. На ній надпис англійською: ”Я люблю тебе, Ісусе”. Наклейку приліпила маленька Лариса понад 20 років тому.

— От бачите, — показує Іса. — тут потьоки. Мама сказала, що вони з’явилися, коли я народився. Певне, серце тоді заплакало від щастя. Мені в дитинстві часто снилася сестричка. У снах ми літали над Тернополем.

— Скось Світланині подруги переконали її поїхати на відпочинок до Туреччини, — згадує Роман Іваськевич. — На кордоні вона познайомилася із турком Онбаши Бейган Халіл. Він був головним на митниці. Не любив росіянок і українок, але у Світлану закохався одразу. Вмовляв про одруження. Інакше обіцяв отруїтися.

Іса гладить на колінах кота Кузю.

— Мама навіть не сумнівалася в тому, щоб назвати мене Ісусом. Сказала про це батькові з вікна пологового. Він тоді відповів: ”Іса се ля вім”, що українською означає ”Слава Ісусу Христу”. Із реєстрацією, правда, виникли проблеми, але батько домігся, щоб записали як Іса.

— Шість років Світлана була в декреті, — каже Роман Іваськевич. — Весь час боялася втратити сина. Заспокоїлася лише тоді, коли відсвяткували 6-річчя Іси, адже Лариса прожила 5 років і вісім місяців.

Улітку Іса вступив до Тернопільського технічного університету ім. Пулюя на заочне відділення механіко-технологічного факультету. Захоплюється спортом. Займається греко-римською боротьбою і відвідує драматичний гурток ”Багато галасу”. Мріє стати диктором на телебаченні.

— Під час знайомства дівчата думають, що жартую, коли чують моє ім’я. Якось зателефонував другу на мобільний, він радісно вигукнув: ”О, привіт, Ісусе!”. На нього здивовано оглядалися всі пасажири маршрутки. Після цього вітається зі мною тихо, щоб люди не думали, що він хворий.

Наталя ЛАЗУКА, gazeta.ua