Принадливий Тернопіль. Місто ранків

Зазвичай я пишу про місця Тернополя. Але тепер хочеться поговорити не так про фактор локації, скільки про фактор часу. Ну, ясне діло, що має бути єдність місця, часу та дії.

Так ось – ідеальний час, для того, щоби дивитися на Тернопіль – це ранок. Дуже ранній ранок. По-перше, тому, що малолюдно та маломашинно. Це по-перше, але це не найголовніше. А найголовніше — світло. Воно тепле, ніжне, і водночас фактурно прокреслює всі деталі. Звертає увагу на те, що раніше не помічав, перетворює найбуденніше у щось казкове й досі не бачене.

В ранковий час можна безкарно тинятися дворами, заглядати у чужі вікна. Ніхто не дивитиметься скоса. Хіба двірники, але вони зайняті своїм.

Саме зранку чуєш масштаб міста. Коли один-на-один із ним. Ну, бо не забуваймо, що центр зводився ще до того часу, як «панаєхалі», отже органічно він вплітається у малолюддя. Тоді навіть двоповерхові кам’яниці монументальні, а їхні автентичні двері нагадують про часи велетнів. В день, коли  кишить людьми та автами всі ці розміри та співвідношення ховаються, їх сприймаєш по-іншому. А ось зранку…

Тож гуляйте – так дуже добре.

Анна Золотнюк.