Тернопільщина – найбільш недооцінений туристичний край України
У цьому твердженні я остаточно переконався, коли ми всією сім’єю відправились у подорож по області.
Відверто, я не бачу сенсу більше їздити до Львова – переповнене людьми місто, високі ціни, нові придуркуваті правила (здаємо помешкання мінімум на 2 дні), черги. А якщо брати область, то крім 4-х замків (з яких лише один у більш-менш пристойному стані) інших цікавинок не так багато.
Для початку я перерахую “плюси” Тернопільщини, а потім трохи пройдуся по маршруту:
1) Зараз Тернопіль доволі охайне, приємне, компакте місто;
2) Чудові тернопільські ціни (особливо ресторани) приємно здивують і потім від них будеш дуже довго відходити;
3) У Тернополі можна влаштувати непоганий гастро тур: Старий Млин – Ковчег – Коза – Файне місто – паб Бровар (біля Микулинців). Старий Млин взагалі – це окрема гастроісторія. На нашу сімейну думку, це найкращий заклад в Україні: а) антураж та інтер’єр; б) смачна і ексклюзивна кухня (чого вартий зелений борщ з крапивою у хлібі); в) ще раз… ЦІНИ… (наш чек з першими стравами, салатом, м’ясними стравами, вином, пивом, харчуванням дітей вийшов десь на 860 грн); г) 200% child-friendly – дитяче мені, дитяча кімната, дитяча прибиральня;
4) У Тернопільській області достатньо визначних пам’яток різних форматів: замки, печери, палаци, храмові комплекси, дерев’яні церкви, готика та неоготика, водоспади, каньйони.
Отже, по дорозі до Львова можете недоїжджати і повертати у бік Тернополя.
Ми собі склали план чого б хотіли побачити і куди поїхати. На жаль, ми в цей перелік записали сусідній Франківськ, що стало нашою помилкою. Тут буде невеликий ліричний відступ. По-перше, дороги у Франківській області – це найгірше, що я бачив. Часом приходилось їхати по узбіччю зі швидкістю 15-20 км/г, щоб об’їхати ями. Нам пощастило потрапити у місто у неділю на великдень, коли було закрито майже все. Навіть аптеки не працювали. Із закладів харчування – поодинокі кав’ярні і Урбан Спейс 100. Заклад непоганий, але маленькі порції і ціни на рівні київських точно не примушують занести у список “треба обов’язково повернутися”. Загалом, якщо Галичина (крім Львова) хоче далі розвивати туризм, то треба трохи знизити рівень релігійності. У Тернополі теж понад половини закладів було закрито, але не настільки як Франківськ. Я не думаю, що туристи, які вирішили вибратися до Франківська, Тернополя на великодні/різдвяні свята наступного разу приїдуть, бо побачать перед собою закриті двері.
Повертаємось до Тернопільської області. Другий день ми втратили через подорож до Франківська. На третій ми мандрували північчю – Збаразький замок, Вишневецький палац, Кременецький замок, колегіум єзуїтів у Кременці (до речі, у Кременці ми теж зіштовхнулися, що не було де поїсти – ресторани або закриті, або замовлені), Почаїв (де не пустили дружину, але зі сторони дуже яскрава храмова архітектура).
Четвертий день – південь: 1) Микулинці – замок (ззовні, вхід всередину закритий). 2) Теребовля – замок; 3) Плебанівка – віадук (залізничний міст); 4) Чортків – замок (на жаль, був закритий), Домініканська церква; 5) Червоногородський замок, Червоногородський костел (все – руїни), Джуринський водоспад – а це місце особливе, біля водоспаду чудова галявина, а навколо ліс, спуск вниз каньйону – теж щось особливе; 6) Заліщики – панорамний вид Дністровського каньону та міста, якого обгортає річка.
Ще в цей день ми планували відвідати Кришталеву печеру і печеру Вертебу. Доїхали до другої, але вона була закрита.
У день від’їзду ми ще заїхали у Скалатський замок.
Крім згаданих печер (є ще одна, де обзорна екскурсія складає 2 години і у спіціальному спорядженні) хотіли ще заїхати до Бучача та Зарваниці. Були там у 2007 році взимку. Окремої прогулянки заслуговує Чортків та Кременець.
Коментарі вимкнені.