Як Терноград став Файним містом

Тернополю 477 років!

Ян Амор Тарновський навіть уявити не міг, яку долю напророчив місту, коли, оглянувши порослу тереном рівнину, назвав його Тарнополем. Бо хоч терен – рослина непримітна, та стійка і лікувальна, а своїми колючками захищається від ворогів. От і Тернопіль тричі відбивав штурми татарської орди і, немов казковий Фенікс, відродився з попелу після Другої світової війни. Тернопільський замок приймав і польського короля, і козацького гетьмана Петра Сагайдачного, і останнього цісаря Австро-Угорської імперії Карла І. Блакитне око ставу й таємниче підземелля таять у собі незвідані й чудові відкриття! 

Гетьману – пиво, раді – податки
На відміну від багатьох європейських міст, дата заснування Тернополя чітко зафіксована в архівних документах – 15 квітня 1540 року. І хоч рік був високосний, польський король Сигізмунд I дозволив великому коронному гетьману (т. б. міністру оборони) Яну з Тарнова заснувати оппідум (укріплене місто). Ось так в урочищі Сопільче, на березі річки Серет, і постав Тарнополь, у перекладі з польської – «поле тарна» або тернове поле. Ймовірно, п’ять сторіч тому ця місцина була густо вкрита колючим чагарником.

Тим не менше, 10 років потому Ян Амор уже звів тут замок: фундамент зробив із каменю, а стіни – дерев’яні. Гетьман мав добру освіту, встиг повоювати й по світах помандрувати, зібрав велику бібліотеку та прекрасну колекцію творів мистецтва, тож наказав городянам будинки будувати вищі і побільше, щоб вони не нагадували сільські.

Керівництво в місті здійснювала рада, і саме вона започаткувала посаду доктора (тобто лікаря), який міщан і лікував, і бороди їм голив.

Тоді ж у місті з’явились і численні пивоварні. Були вони приватні й гетьманські: якщо господар варив хмільний напій у себе, то податків не платив, а от за роботу на пивоварні пана Яна справлялась подать.

Терновий град серед дібров

«Мало хто про це знає, але колись Тарнопіль оточувала діброва. М’яса в ті часи споживали багато, ось дехто з підприємливих городян і почав у передмісті тримати свиней, – розповів завідувач відділу давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк, – а підгодовували їх жолудями, зібраними у найближчій зеленій діброві. Але ліс належав гетьману, от він і наказав у кінці року віддавати йому за жолуді по одному поросяті».
Уперше ж назва Тарнополь (Tarnopol) зустрічається у документі «Позов шляхтичів Козельських до міста Тарнополя», датованому 1572 роком.

«Документ написано на латині, а знайшов я його у ЦДІА м. Львова, – зазначає Олег Миколайович. – І лише в серпні 1944-го постановою Верховної Ради СРСР місто отримало офіційну назву Тернопіль».
Однак історики впевнені, що місто виникло значно раніше – приблизно у Х тис. до н. е. Про це свідчать сліди стоянок первісних людей, знайдені на околицях. Поселення то занепадало, то розвивалось, торгувало, що підтверджують дві старовинні монети: першу – цезаря Доміціана (80 р. н.е.) – знайдено на території Тернопільського замку, а драхму з острова Родос (ІІ ст. до н.е.) виявлено у Кутківцях.
Працюючи в архівах Кракова (Польща), історики-науковці Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк та Сергій Куницький знайшли і перший перепис населення Тернополя, проведений в 1713-1719 рр. «На сторінках формату А4 записували не тільки прізвище – ім’я кожного жителя, а й професію, місце проживання. Книга містить приблизно 60 сторінок, тож, думаю, на початку ХVIII ст. у місті проживало понад 5 тисяч осіб – русинів, поляків, євреїв», – зазначає пан Гаврилюк.

До речі, про книги. Наприкінці XVI ст. у Тарнополі наш земляк Лука здійснив переклад частини “Старого Заповіту”, зазначивши наприкінці: “Божею помощью, повелѣліемъ же и пильностію худаго человѣка на имя Луки въ неславнемъ градѣ Тернополѣ, лѣта 1596”. Текст перекладу зберігався у бібліотеці колишнього Варшавського університету.

Герб – оберіг  

Здавна кожне старовинне місто мало свій герб – таку собі символічну емблему, втілення основних принципів і засад. І споконвіку герб Тернополя (“Леліва”) прикрашають чіткі контури замку, шестипроменева зірка (вгорі) та місяць, обернений догори ріжками, – у підніжжі. Відомо, що композицію півмісяця з зіркою використовували ще за часів античності як уособлення прихильності вищих сил до міста. Вперше вона з’явилася на реверсі монет римського імператора Адріана (117–138 рр.). Логічно припустити, що “Леліва” надав місту сам великий коронний гетьман у 1550 р. разом із Магдебурзьким правом і побажаннями рости й процвітати, прославляючи рід Тарновських.

Як Євдоксія Чорториська замок захистила від орди

На відміну від своїх “ровесників”, Тернопільський замок не має витонченого ліплення й вишуканих колон, його не прикрашають статуї богів чи героїв. Бо він сам – герой.   Прямі чіткі лінії видають у замку справжнього рицаря та вояку, з твердим прямим поглядом і гострим зором, готовим у будь-який момент дати відсіч ворогу. Таким, як і був сам коронний гетьман Ян Тарновський, герой битви з турками під Хотином. Безсумнівно, він любив цей замок, не дарма облаштував у ньому свою резиденцію і приймав знану польську шляхту і, чом би й ні, самого короля! Гостював тут і гетьман Петро Сагайдачний, неподалік пройшов із військом Богдан Хмельницький.

З історії відомий факт облоги Теребовлі турками й татарами (1675 р.). Так-от, коли комендант замку Ян Хшановський готовий був уже здатися, на вал вибігла його дружина, Зофія, з кинджалом у руці й пообіцяла вбити себе, якщо він віддасть такий наказ.

Проте за 126 років до цього княжна Євдоксія Чорториська очолила оборону Тернопільського замку під час татарської навали. Як стверджував Гіпполіт Ступніцький: «w r. 1549 odważna kobieta, Eudoxia, księżna Czartoryska, wielce się przyczyniła» (відважна жінка, Євдоксія, княжна Чарториська, значно допомогла). Вона озброїла підданих косами й ціпами і «nimi podczas najgorętszey walki nieprzyjacielowitył wzięła, a połamawszy jego szyki, okropne zamieszani sprawiła, i tym samym zwycięztwo Polakom przyspieszyła» (у бою вони змішалися і внесли сум’яття в ряди супротивника, прискоривши перемогу поляків).

Насправді події відбулися таким чином. Отримавши повідомлення про напад татар на місто, військовий коронний гетьман вирушив із Сандомира до Тарнополя, дорогою приєднуючи під свої стяги чимало загонів підлеглих. Тож коли татари взнали про це, вони чимшвидше зібрали свої обози й повернули коней назад до Криму, не заподіявши збитків місту, щоправда, заради помсти спалили навколишні села.

До речі, татари тричі безуспішно намагалися захопити замок. І тому в 1554 р. вже син Яна Амора, Ян Кшиштоф, звелів укріпити та добудувати стіни замку. Цікаво, що майже 10 років потому в місті перебував італійський військовий архітектор Христофор Боззано (або Боццано чи Криштоф Бодзан) з Феррари. Тому історики припускають, що саме він перебудував замок в італійському стилі «casaforte».

Наступну згадку про кам’яний замок у Тарнополі знайдено у щоденнику таємного посла австрійського ерцгерцога Максиміліана Еріха Ляссоти фон Стеблау, який відвідав місто в 1589 році.

Тюрма – своя, а кат – на запрошення
Ясна річ, якщо є замок, у його підвалах обов’язково має бути і тюрма-темниця для крадіїв, злочинців, шахраїв і злісних боржників (особливо за несплату податі). Містечко жило тихо, спокійно, аж поки у XVIIІ ст. дві місцеві красуні не вирішили отруїти своїх чоловіків і підмовили коханців. Та про чорний задум стало відомо і  невірних дружин засудили “на горло” – до страти. Зважаючи, що в Тарнополі свого ката не було, міській раді довелося розщедритися і викликати заплічних справ майстра зі Львова, чимало сплативши йому “за роботу”.
А щодо підземелля та підземних ходів, збудували їх у ХVI-ХVII ст. як притулок під час набігів татар. Нещодавно, завдяки спеціальному обладнанню, під Файним містом виявили ледь не справжнє підземне містечко, і тепер тернополяни поспішають на екскурсію загадковими ходами.

Останній цар неіснуючої держави

А ще 30 липня 1917 року тоді ще Тарнополь відвідав останній цісар Австро-Угорської імперії Карл І. При в’їзді до міста, на Загребеллі (нині мікрорайон “Дружба”), його зустрічав почесний ескорт – ескадрон прусської кінноти, а тисячі міщан вітали цісаря на площі Ринок.

У лютому 1918 року до Тарнополя завітав ерцгерцог (архікнязь) Вільгельм Габсбург-Льотрінген (1895–1948 рр.), якого русини-українці називали “Василем Вишиваним”, бо він постійно ходив у вишиванці. Його вважали претендентом на престол, якби Україна здобула незалежність і стала монархією. Вільгельм – Василь із власної ініціативи вивчив українську мову і навіть писав нею вірші. Ерцгерцог очолював армійську групу, до складу якої входили Українські січові стрільці. Група мала вирушити на допомогу Українській Народній Республіці, спільно з німцями  визволити її від більшовиків (за умовами мирної угоди в Бресті). Згодом Вільгельм Габсбург відмовився від планів стати українським королем і служив в армії УНР як сотник (згодом – полковник) Василь Вишиваний, загинув 1948 р. в Києві у в’язниці НКВС.

… Дати, події, віхи. Це лише дещиця з історії міста, що пройшло славний шлях від Тарнополя до Тернополя.

Жанна Попович

 Тижневик “Номер один”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *