Пам’яті Олександра Орляка присвячується… (відео)

 

Україна. Вона пахне стражданнями і сміється перемогами. Вона одягається у терпіння і стає красивішою. Велична і неповторна Україна!
моїй уяві – це чарівна дівчина, у розкішних косах якої купається голубооке небо, жовтогаряче сонце, хвилюють лани пшениці.. Я бачу підняті до небес руки і чую, як щиро молиться її душа. Розумію стукіт її серця.

У неї багато синів та дочок. Кожного вона любить по-своєму. Біль розриває мінним осколком її душу, коли проводжає своїх дітей на Схід…

24-річний юнак середнього росту стояв у задумі… Високо у небі летіли у вирій журавлі…На худорлявому обличчі хлопця відпочивав сонячний промінь. Карі очі в Сашка горіли завзятістю і промовляли:”Хто ж, коли не я!” Густі чорні брови п’явками вп’ялись у молоде чоло. А на розкішних віях зітхала доля, задивлена на синьо-жовтий стяг. Каштанове м’яке волосся лагідно пестив вітер,а сонце купало у своїх променях.

Поруч стояла матуся. Її благословення,поцілунок і сльоза- прощання зігрівали Сашка у морозні голодні дні на Сході. Він пам’ятав добрі очі,ласкаві руки і

молитви мамині, які злітали з її уст щодня.

Тягнулися довгі дні… Тривожні ночі заглядали у вікно до матері,відганяли сон… Ранок вмивав обличчя вірою -чекання. А три слова “мамо,я живий” вселяли надію.

І от він повернувся… Повернувся тоді,коли лютневий мороз скував землю. Повернувся героєм. Тепер його зустрічала не одна матуся, а сотні тернополян, засмучених втратою…

На його могилі завжди цвітуть квіти,сумно похиливши голівки. Чи не щодня поспішають на розмову до сина батьки. Тепер у всіх є час для розмови,не так як тоді…на війні,коли телефонні дзвінки обривались гарматними вибухами. Але Сашко мовчить, бо слів мало там, де говорить Вічність.

Шкода,що так скоро життя обірвалось,

Що квіти коханій несеш не ти,а вона.

У вічній скорботі родина зібралась –

Їдка,колюча,холодна істина життя.

Коментарі вимкнені.