“Пересічний тернополянин – то є жлоб”

Один розумний та мудрий чоловік нещодавно сказав мені цінну фразу. Йшлося про те, що пересічний тернополянин то є жлоб. Напевне то минуло б повз мої вуха, якби не доводилося кожного дня їх бачити, тих самих жлобів)). Цю фразу було сказано настільки влучно..що додати до неї можна було лише моє мовчання.

Як писав Міша Малишкєр: «Платите друг другу деньги, и чем больше – тем лучше. Митинги, гражданские … Делитесь ресурсом, бл**и!»

Маючи постійну справу із людьми, всякими та різними, завжди намагаюся якось віддячити за послуги. Не знаю звідки у мене ця звичка, але бажання щиро подякувати не дає спокою. Лише з віком я зрозумів, що кожна робота повинна бути винагороджена. Жаль лише, що грошей постійно мало або нема, хоча може це плата за спокій?

Можу зробити для себе висновок, що пересічний тернополянин не вміє та практично нездатний платити. Він готовий як завгодно дурити, тільки щоб не віддати навіть 5 копійок. Прикрість полягає в тому, що найчастіше не платять ті хто має що. Зрештою природа їм суддя. Саме тому ми так живемо.

Нещодавно я пішов в магазин до знайомого, витягнув із морозилки морозиво, спитав за ціну і вийшовши за поріг розумів, що копійок на 26 мене точно об…и. А потім на Тернопільській, під моїми ногами лежало 2 куп’юри по 1 гривні. Навіть не знаю чому піднімаю ці гроші, не встигаю подумати, як уже тримаю в руках. Такі гроші ніколи не кладу в кишеню, якщо є нагода – одразу віддаю їх жебракам.

Я часто думаю про місце в якому живу. Думаю за те, чому ми такі хворі і коли та епідемія ідіотів завершиться. Поряд моїх стежок часто їздять джипи, із них виглядають порожні дибілкуваті лиця. Якось ми йшли із знайомим по площі, в спину вдарив звук сигналу машин…відскочивши в сторону..дивилися як пензлює дві чорних коробки. Це звична дикість..

До мене часто приїжджають туристи, вони рідко запитують. Коли ці туристи приїжджають із Польщі..то стає соромно за те все, за те що минуле перебуває в такому жалюгідному стані.

А за тим всім від нас поїхав ще один колєга. Людей розкидало по світу і ніхто сюди вертатися не хоче.

Тарас Шендеров