«На фронті немає атеїстів», – розповів у Тернополі капелан-«правосек»

Під час установчої конференції  Капеланської служби Тернопільського територіального підрозділу Добровольчого Українського Корпусу, яка відбулася 16 червня, на питання щодо особливостей місії капеланства відповів о. Андрій Любунь з Української православної церкви Київського патріархату. Отець Андрій неодноразово бував на передовій, тож з власного досвіду знає, що таке війна.

− Отче, чи є зараз на фронті проблема вибору конфесій?

− Почнемо з того, що на фронті взагалі немає атеїстів. Кожен, хто до того як потрапив на війну, вважав себе далеким від Бога, на передовій віднайшов віру. За весь час перебування з військовими на Сході мене жодного разу не запитували, з якої конфесії походжу. Бійцям це не цікаво. Найперше, вони шукають «справжню» людину, з якою можна поділитися наболілим. Там одразу відчувається так званий «військовий туризм», коли окремі особи приїжджають на кілька днів у зону бойових дій за враженнями, а не допомагати. Не важливо, яку конфесію представляєш, головне – ти там і хочеш бути з хлопцями, допомогти їм.

− Чи були випадки, коли бійці приймали хрещення на передовій?

− Був випадок, коли чоловік взагалі не знав, чи хрещений, вважав себе атеїстом. Життя створило такі обставини, що він таки дійшов до Бога – сили, яка дає відповідь на всі питання.

− На передовій є мусульмани. Вони мають духовний провід? Як взаємодіють з християнами?

− На фронті є добровольчі батальйони кримських татар, чеченців, грузини. Вони мають духовних опікунів. Але це не заважає їм бути на наших богослужіннях, спілкуватися з нами як капеланами. Як сказав один чеченець: «Мені не заважало бути поряд з християнином у бліндажі, який читав Святе Письмо, в той час, як я молився Коран. Ми обоє прагнемо одного».

− Яка позиція в сучасних умовах священиків Сходу України?

− Як таких українських конфесій на Сході нема, особливо в Луганській області. Місцеві священики переважно московського патріархату. Багато з них покинули свої парафії зі страху переслідувань хунти. Ті, що залишилися, продовжують пропагандувати «рускій мір». Абсурд, який вони поширюють, дуже важко слухати, не те що сприймати. Для мене дико, чому з ними не працюють спецслужби. Якби я на Заході висловлювався проти держави, мною одразу б зацікавилися.

− Ви носите зброю на війні?

− Ні. Моя зброя – Бог.

Василь Лабайчук, керівник Правого Сектору Тернопільської області: «За час війни в Україні зафіксовано два випадки перетинання священиками лінії фронту з боку противника. В першому випадку священика, який коригував вогонь мінометного обстрілу противника, взяли у полон. Він потім не хотів повертатися, коли проводився обмін полоненими. В другому – після бою знайшли убитого священика в підряснику з автоматом в руках».

Ірена Кропива