Принадливий Тернопіль. Нас єднає озеро

Тернопіль відносно невелике місто, однак кількість мною улюблених місць у ньому чимала. На жаль, народилася я не в Тернополі, проте прожила тут від народження і до 24 років. Зараз я живу у Львові і сумую за своїм рідним містом. Львів беззаперечно одне з найкрасивіших міст в Україні, проте у Тернополя є принади, які роблять його не менш красивим. Отож, я би хотіла детальніше розповісти про деякі улюблені місця та закутки Тернополя.

Так склалось, що жила я в центрі біля озера (знаю, що ставу, але таки називатиму звичнішим словом «озеро»). До озера і парку Шевченка мені було йти максимум дві хвилини, а зі свого балкону я мала змогу бачити сам парк. Проте до певного віку гуляти біля озера і в парках мені самій не дозволялося, і я могла спостерігати за озером лише з балкону і щовечора бачити дивовижну красу заходів сонця із вікна. Запам’яталося, як ми гуляли з мамою у «Гідропарку» і грали там в бадмінтон. Проте тоді я не бачила всієї чарівності цих двох прекрасних парків.

Але одного ранку настав той момент, коли я вперше відчула закоханість в це чудове місце. Я пішла бігати вздовж набережної та острівка Чайка. Була 7 година ранку, сонце ще не пекло, але вже гарно освітлювало все навколо, співали пташки, двірники прибирали сміття, а люди поспішали на роботу, чи то додому. Озеро виблискувало і віддавало сонячне світло у простір. Цей стан тиші, спокою і енергії ранку я пам’ятатиму завжди. Пізніше я щовечора відкривала для себе багатогранність небесного полотна і тіней від заходів сонця над кутківецьким лісом, прогулюючись наодинці вздовж набережної. Тож на першому місці серед улюблених місць у Тернополі — озеро. А ще мало не забула, крім озера, улюбленим місцем для мене були сходи біля Надставної церкви. Нині там, здається, ще й досі ремонт. Широкий бордюр сходів слугував відмінним місцем для сидіння звідки можна було з висоти спостерігати за людьми, небом, природою і звісно ж озером. Крім цих сходів, є ще одне прекрасне місце над озером, а саме столик з двома лавочками на виступі чи то балконі у дворі нового будинку над озером. Із тим місцем пов’язані мої найкращі спогади. Там я вчила англійську зі своїм майбутнім коханим і там колись він вперше мене обійняв у холодний вітряний вечір, коли ми дивилися на вогні міста і насолоджувалися вечірнім небом.

Трохи далі від озера розташувалась улюблена вулиця Сагайдачного з її старенькими будинками і алейкою каштанів біля катедри. Найкращий час для прогулянок нею – початок травня, коли зацвітають каштани, та й зрештою все літо з частинкою осені, бо весь час квітне на клумбі посеред вулиці. Квіти тут висаджували скільки я себе пам’ятаю. А ще пам’ятаю, як тут було кафе «Сніжинка», де ми з мамою одного дня мого дитинства їли білий пломбір із кришталевих  чи скляних креманок. Ця ж вулиця веде на Валову. Ще одну гарну вулицю чи навіть вуличку Тернополя. А якщо пройтись від Валової до арки, що веде на Руську, по правий бік буде гарний двір, в якому колись були круті качелі, на які я приходила кататись.

Я впевнена, що для кожного тернополянина близькими і улюбленими будуть якісь свої звичні місця і двори, але спільним у нас всіх залишиться тернопільський став, візитна картка нашого міста і затишне місце для прогулянок у будь-який час доби. І його у нас не заберуть забудовники, чи посуха, чи плани майбутніх мерів із будуванню автотрасJ.

Марія Подвісньова.