Принадливий Тернопіль. Атмосфера під’їздів

Звісно, йдеться не про всі, а ті, що розташовані у середмісті, та й навіть не всі такі – а ті, що у старих будинках. Бо саме тут деталі зведені у ранг витворів мистецтва.

Але ж я про атмосферу. Її майже постійна складова — сутінь. Десь зависла жарівка. Від неї — не надто певне світло. І особливо мені подобаються тіні від балясинів, що лягають на сходи.

А ще люблю розглядати тріщини у кахлях. Це так, ніби торкаєшся до слідів людей, що тут були. Або можна провести пальцем по перилам – відчути, які ті вишліфувані. Можна підійти до вікна сходової клітки й глянути у двір…

Іноді атмосфера в під’їздах напружена, ніби ось-ось напнута нитка обірветься. Іноді розмірена, здається, що ти в музеї. Йдеться не стільки про те, що зібрані раритети, скільки про те, що зібрані речі з чужого життя. Вони скрізь і відчуваєш легкий вуаєристичний трем.

Зрештою, буває, крадешся, щоби не порушити тої тиші, а часом розкошуєш від звуків – вписуючи себе в будинок…

Анна Золотнюк.