Кілометри мережок. Як тернополянка Галина Переймибіда додає оригінальності своїм вишиванкам

Тернополянка Галина Переймибіда – майстриня, яка знає більше 30 видів мережок. А ще кожна пора року у неї асоціюється з відповідною кольоровою гамою, технікою вишивання. Каже, що у вишитті любить експериментувати, а своєю візитівкою вважає прикрашання будь- якої сорочки мережкою. І вишиття усім під силу, адже довгі зимові вечори ніби самі спонукають до рукоділля.

Галина Переймибіда розповіла, чому помилки у вишиванках не випорює, що у неї завжди є у сумці у подорожах і про улюблену страву на святвечірньому столі.
У які дива вірить напередодні Різдва?
Я вірю у дива, і для мене вони – це зустрічі з цікавими людьми. Інколи у звичайній людині відкриваєш цілі скарби, бо вона багато чого вміє, знає, робить і ділиться духовно. Для мене диво –  це відкриття людей.

Вишивати – легко, потрібно лише бажання
Колись років шість назад, побачила у магазині гарну блузку і вона мені сподобалася. Там була мережка з настилом, але блузка була дорога, купити не куплю. Випадково зайшла у магазин «Золоте руно», де були курси з вишивання, які поводила Вікторія Кривоніс. Так я опанувала ази вишиття, а далі допомогли книжки, особливо О.Кулинич – Стахурська  «Мистецтво української вишивки». Тому, якщо хтось хоче навчитися, ця книжка для вас. А ще зараз багато уроків є в інтернеті, у Тернополі є школа борщівської сорочки, проводять чимало майстер- класів. Тут головне бажання. Я таки вишила цю блузку і зараз залюбки ношу її, беру з собою , коли мандрую. Бо з неї все починалося, і завжди роблю у ній фото.

Я захоплююся усім гарним
Вчила перших хрестиків мене бабуся, далі підтримувала мама, яка теж багато вишивала. Але це були рушники, серветки. Тернопільщина мене вразила   вишиттям, бо у Володимир – Волинському, де народилася, мало носили вишиванки. Проте я ніколи не думала, що вишиття так тісно увійде у моє життя. За освітою я живописець, малювала натюрморти, працювала художником – декоратором у Кременці. Потім я розчинилася у сім’ї і вже не вистачало часу на малювання. Тепер, коли діти виросли, я заповнюю вільний час вишиттям. Був період, коли багато в’язала. Я така людина, яка захоплюється всім гарним, адже коли є можливість чогось навчитися, то чому б ні. Люблю зустрічі з людьми, люблю навчатися, ходити у музеї. А ще подорожувати, благо, діти мені дають таку можливість.>

Полотно, на якому фантазую
Я не люблю вчитися на клаптикові – беру кусок тканини і починаю робити з неї річ. Фантазую у процесі роботи, і, що з цього вийде, побачимо лише наприкінці. Звичайно, це не дуже обачно з моєї сторони для замовника, але я завжди зроблю так, щоб виріб сподобався людині і вона його носила. Бо вишиваю з гарним настроєм та позитивними емоціями і вірю, що вкладати у виріб потрібно добру енергетику. А ще кажуть, що помилок у вишитті виправляти не треба, бо це для відведення очей. То так і роблю. Пам’ятаю, як Світлана Галущак помітила на одній з вишиванок незашитий елемент і каже: «Ти його обшила, значить бачила, а не зашила спеціально?»

У мандри з… вишивкою
Вишиття зі мною у подорожах. Адже завжди є дві години вільного часу, коли треба чекати, і я вишиваю. Люди із цікавістю дивляться на мене, але мені байдуже. Звичайно, щось масштабне без схеми не вишиєш, але коли вже є початок, то продовжувати можна чи можна мережити. Мої подорожі завжди експромтом, які залежать від напрямку та компанії. Люблю їздити у Меджугор’є. Також люблю повертатися додому – у нас так легко дихається.

Кілометри мережок на сорочках
Мережок знаю біля 30 – верхоплут, зюбцювання, настил, зірочка… Їх багато – і назв багато. Мені мережити, як комусь вишивати хрестиком, і це скоріше цікаво, ніж важко. Адже можуть бути одні і ті ж орнаменти, а мережки виокремлюють виріб, додають йому особливості. Я багато знаю, але мені не вистачає часу на мої плани. Також знаю давні техніки. Хочу вишити свою борщівку. Уже придбала тканину та нитки, але почати ще не наважилася.

Пори року впливають на настрій робіт
Мої вишиванки як пори року. На зимовій багато низинки, і вона у мене холодна, бліда. Навіть майстер української традиційної вишивки Андрій Єрмаков, коли побачив мою низинку, відмітив її цікавість та оригінальність. Весна – це яскраві кольори, багато квітів і мережки. Осіння у мене чорна, вишита листям, мережкою шабак. Тут я зіграла кольором. Літня – трояндова з мережкою. Взагалі на моїх сорочках багато квітів. У мене батько любив квіти. Він завжди приносив їх мамі і казав, що квіти для того, щоб дарувати їх жінкам.

Не сорочками єдиними…
Я – учасниця проекту «Дивосвіт мотанки», мета якого відтворити у мотанці регіональні особливості української вишивки та костюма. Моя лялька з Полісся, використала 8 технік вишиття, мережки, шви. Також брала участь у Всеукраїнському вишивальному проекті «Відродження борщівської сорочки»,   відшивала зразок за схемами з книжки Олексія та Людмили Покусінських. Мала персональну виставку у бібліотеці №4 Тернополя.

Пампушки від мами
На Різдво їду до мами у Кременець. Люблю, коли приїжджає вся родина, але зараз це нереально. Та щороку я чекаю, коли на Святий вечір мама насмажить свої пампушки. Вони  у неї неймовірні.
Потрібно: літр молока , 100 гр дріжджів, сіль, півлимона, ваніль, 4-5 яєць, пачка маргарину, борошно, стакан сметани. Розводимо дріжджі у теплому молоці, додаємо сіль, півлимона, трошки  борошна. Густота як на оладки. Ця опара нехай підходить. Згодом додаємо туди  ванільний цукор, 4 яйця, стакан цукру, пачку топленого маргарину, стакан сметани, борошна стільки, скільки візьме тісто. Воно не має бути тугим. Місити треба доти, поки не відставатиме від рук. Залишити, щоб  підійшло, виробляємо пампушки і залишаємо, щоб теж підійшли. Начиняти можна  вишнями або маком. Смажимо в олії. Дуже смачні!

А ще домішуємо тепло маминих рук, її сонячну усмішку, турботливі думки –  і все у вас вийде!
Руслана Стасишин

Джерело: Хата