«А де наше Купайло стояло…»: традиції та вірування свята Івана Купала на Тернопільщині

А ДЕ НАШЕ КУПАЙЛО СТОЯЛО,
ТО ТАМ МІСЯЦЬ І СОНЯЧКО СІЯЛО…»
24 червня – Різдво Івана Хрестителя, або, як кажуть у народі, свято Івана Купала. Пам’ять про Івана Хрестителя займає у східній літургійній традиції особливе місце. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – упродовж церковного року на його честь відзначають аж шість дат.
Різдво Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь. Воно збіглося зі святом Купала, яке святкували у час літнього сонцестояння 21–24 червня у дохристиянські часи. Наші прадіди вірили, що в цей час все в природі наповнене максимальною живодайною силою. Вода, земля, трави, вогонь… Також в цей період можна загадувати бажання, які обов’язково збудуться.
Івана Купала, мабуть, найнеординарніше українське свято, в якому вдало переплелися язичницькі і християнські традиції.
Святкування починалося звечора й основні дійства відбувалися навколо вогнища. Ця традиція збереглася досі. Цього вечора неодружені дівчата гадали на нареченого, вони плели вінок, кидали його у воду. Молоді люди перестрибували через багаття, хлопці спускали з гори вогняне колесо.
Існують численні повір’я, що папороть зацвітає на коротку мить лише на Купала, тоді коли б’ють громи і блискавиці (гадали, що надзвичайне напруження в природі під час грому сприяє зацвітанню квітки). Наші прадіди вірили, що цвіт папороті наділяє людину надзвичайними здібностями, дає мудрість, багатство, силу, кохання, красу. Ботаніки ж вважають, що папороть не цвіте. Проте закохані в цю ніч знаходять свою квітку папороті – своє щастя.
Наші прадіди вважали, що цього дня «сонце у воді купається», тому й вода, як і вогонь, має очищувальну силу. Побутувало повір’я: хто побачить купання сонця, той цілий рік буде здоровий і щасливий, а котра дівчина у ці хвилини оголеною, скритно від людей «скупається» у росі високого жита чи пшениці, завжди буде зберігати жіночу красу, принадність, щасливо вийде заміж.
Священник Гнат Галько, який у 60-і роки 19 ст. записував народні обряди над Збручем Галицького Поділля (південно-східні райони Тернопільщини), зокрема на Гусятинщині, зазначав, що молодь збиралася удосвіта над річкою, робила із соломи велику ляльку, оперізувала її чорнобилем, купала, а потім пускала за водою і тим починала літнє купання.
Ритуальне купання на Івана забезпечувало здоров’ям і щастям упродовж року. По купальській росі качалися – це мало сприяти примноженню життєвої сили. Росою вмивалися, щоб вилікувати очі та шкіру, напували худобу – це мало сприяти збільшенню надоїв.
Літнє сонцестояння вважається найкращим днем, щоб позбутися непотрібних речей та думок, які вас обтяжують. Варто буквально спалити непотріб… Напишіть на папері те, від чого хочете позбутися, і спаліть його. Світло вогню проганяє темряву та відкриває нові можливості.
У цю ніч зачинають найщасливіших дітей. Це день зустрічі води та сонця, чоловічого та жіночого начал, ніч священного шлюбу. Тому його вважали найкращим днем для зачаття дітей і для формування пари.
На честь Різдва Івана Хрестителя на Тернопільщині названо десятки храмів, зокрема у Тернополі, Борщові, селах Баворів поблизу Тернополя, Глушка на Заліщанщині, Гори-Стрийовецькі на Збаражчині, Котівка і Постолівка на Гусятинщині, Тютьків на Теребовлянщині, Яблунівка на Підгаєччині та ін.
Також є багато фігур на честь св. Івана Хрестителя, зокрема у селах Лапшин на Бережанщині, Постолівка, Підберізці (з написом «памятка студні») на Зборівщині та інших селах Тернопільщини.
Святий Іван Хреститель – опікун аскетів, продавців птахів, пасічників.
До Івана Хрестителя наші предки зверталися з проханням зцілити від головного болю, під час харчових отруєнь, при спазмах і судомах, черепно-мозкових травмах, епілепсії, з метою влаштування долі дітей, благословення врожаю та хліборобів, освячення пасіки.
Якщо у ніч з 23 на 24 червня здійснюються усі бажання, то загадаймо і ми – про чим швидший всепереможний мир.

Віктор Уніят