«Віра — це фундамент»: кардинал Микола Бичок про Україну, війну, служіння та своє тернопільське коріння
Кардинал Української греко-католицької церкви Микола Бичок під час перебування в Україні відвідав Тернопіль — місто, з якого фактично розпочалося його духовне покликання. Саме у храмі Успіння Пресвятої Богородиці він у юності познайомився зі священниками, які стали його духовними провідниками, а згодом обрав чернече служіння.
Нині Микола Бичок служить єпископом Мельбурнської єпархії УГКЦ в Австралії та є кардиналом Католицької церкви. Він став наймолодшим кардиналом у світі, коли у 2024 році його до колегії кардиналів ввів папа Франциск.
В інтерв’ю Суспільному кардинал розповів про своє тернопільське дитинство, батьків, життя в Австралії, символіку кардинальських регалій, позицію Ватикану щодо війни в Україні, українську діаспору, зустрічі з родинами полонених і зниклих безвісти, а також про те, чому навіть єпископу та кардиналу необхідно знаходити час для відпочинку.
«Ця церква стала колискою мого покликання»
Храм Успіння Пресвятої Богородиці в Тернополі має для кардинала особливе значення. Саме тут формувалося його духовне покликання.
У часи радянської влади храм був зруйнований — у 1962 році його знищила радянська влада. Після проголошення незалежності України та виходу Української греко-католицької церкви з підпілля святиню відбудували. Для Тернополя це був один із перших відновлених храмів.
«Ця парафія, а особливо ця церква, стала такою колискою мого покликання, дозрівання», — розповів Микола Бичок.
Саме тут він зустрів двох священників, які суттєво вплинули на його життя. Отець Михайло Шевчишин був представником старшого покоління і священником підпільної Церкви. Він передав майбутньому кардиналу досвід служіння греко-католиків у часи переслідувань.
Другим духовним наставником став отець Володимир Вонс — священник молодшого покоління.
Микола Бичок проводив із ними багато часу не лише в храмі, а й у монастирі неподалік, де служили редемптористи. Особливо багато часу він бував там під час канікул.
«В свій час визріло таке бажання, що я хочу бути одним із них. Тобто це їхній приклад духовного життя мене захоплював. Я бачив, що це є моє покликання», — згадує він.
Кардинал говорить, що незалежно від того, де перебуває зараз, Тернопільський храм залишається важливою частиною його життя.
«Зараз я знаходжуся на другій стороні планети, у місті Мельбурні, в Австралії, але завжди цей храм, який мені дуже допоміг у зрості мого покликання, буде мати частинку в моєму серці», — каже він.
15 серпня Тернопіль традиційно відзначає храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці та День міста. Для кардинала це ще одна причина відчувати особливий зв’язок із Тернополем.
«Для мене важливо бути на цвинтарі й помолитися»
Щороку під час приїзду в Україну Микола Бичок намагається відвідати Тернопільщину, зокрема село Бенева, звідки походить його родина по материній лінії.
Він розповідає, що присвячує цьому окремий день.
Це не лише молитва за померлих родичів, а й можливість зустрітися з односельчанами. Водночас кардинал визнає: для нього самого найважливішою частиною такого дня є перебування на цвинтарі та молитва.
У Беневі та Нараєві він також бере участь у богослужіннях, після яких молиться на могилах родичів.
Для його батьків такі поїздки мають ще одне значення — вони можуть побачити місця, де самі виросли, ходили до школи, зустріти своїх друзів.
Батьки привели його до храму
На вибір чернечого життя батьки Миколи Бичка відреагували з розумінням. За його словами, саме вони змалку приводили його до храму.
Він пам’ятає, як ще в радянські часи родина підпільно ходила на богослужіння.
Цього року кардинал відзначає 35-річчя своєї першої урочистої сповіді та Святого Причастя. Це сталося 28 серпня 1991 року в храмі Непорочного Зачаття — лише через кілька днів після проголошення незалежності України.
Попри високий церковний статус, у родині до нього ставляться просто.
«Миколо, Миколка, сину, владику, ваша еміненція», — так, за його словами, можуть звертатися до нього батьки залежно від ситуації.
У сімейному колі він залишається для них сином Миколаєм — тією самою дитиною, якою був багато років тому.
«Я не думав, що стану кардиналом»
Про кардинальство Микола Бичок, за його словами, ніколи не мріяв.
Його метою було стати монахом-редемптористом. Саме таким він бачив своє майбутнє, надихаючись прикладом священників, яких зустрів у Тернополі.
«Мушу визнати, що я був щасливий у цьому покликанні», — говорить він.
Однак у 2020 році його обрали третім єпископом Мельбурнської єпархії, а у 2024 році папа Франциск проголосив його кардиналом.
Сам Микола Бичок зізнається, що спочатку було непросто прийняти новий вид служіння.
«Господь Бог скоригував мої плани», — говорить кардинал.
Він додає, що навіть зараз дивується тому, як складається його служіння і як Бог провадить його цим шляхом.
Наймолодший серед кардиналів
Коли Миколу Бичка вводили до колегії кардиналів, йому було 44 роки. Він став наймолодшим із 21 нового кардинала.
Водночас серед них був і найстарший кардинал, якому на той час виповнилося 99 років.
Зараз Миколі Бичку 46 років, і він досі залишається наймолодшим кардиналом, тоді як найстаршому вже 101 рік.
Під час церемонії кожен новопризначений кардинал підходив до папи Франциска, ставав навколішки, отримував кардинальські облачення та перстень і мав можливість сказати кілька слів понтифіку.
Після привітань кардиналів Миколу Бичка несподівано переставили на інше місце.
Він не одразу зрозумів причину. Згодом, коли кардинали вишикувалися для спільної фотографії, побачив, що стоїть праворуч від папи Франциска. Ліворуч від понтифіка розташували найстаршого та наймолодшого кардиналів.
«Я аж тоді зрозумів, що наперед спланували, хто де має стояти. Папа, я думаю, також хотів показати молодого, наймолодшого кардинала і цього найстаршого», — розповідає він.
Що символізують кардинальські регалії
Окреме місце в розмові зайняла символіка кардинальського одягу.
Микола Бичок пояснює, що мантія є одним із традиційних елементів єпископського одягу. Натомість кукіль має глибше історичне значення.
За його словами, це головний убір київських митрополитів, який сьогодні часто асоціюється з Російською православною церквою.
Однак для українського греко-католицького єпископа це передусім нагадування про київську традицію.
«Це є наше», — наголошує кардинал.
Водночас кукіль під час церемонії мав нагадувати і про те, що Микола Бичок, ставши кардиналом, не є главою Української греко-католицької церкви. Главою УГКЦ є патріарх Святослав.
Кардинал також розповів про свій перстень. На ньому зображені апостоли Петро і Павло. Петро тримає ключі як символ влади, переданої Христом Церкві, а Павло — меч.
Між ними розташована восьмикутна зірка — символ Богородиці. Всередині також є герб папи Франциска, який вручив Миколі Бичку цей перстень.
Кардинальні персні можуть змінюватися залежно від понтифікату. За словами Бичка, його версія походить ще від папи Бенедикта. За понтифікату Івана Павла І перстень був значно довшим і містив розп’яття.
«Це не те, чого я мріяв і бажав»
Проголошення Миколи Бичка кардиналом відбулося в момент, коли папа Франциск тяжко хворів.
Для майбутнього кардинала це було особливо непросто психологічно, адже саме проголошення ще не означало остаточного входження до колегії кардиналів.
«Доки тебе папа не введе в колегію кардиналів, ти не є ще кардиналом», — пояснює він.
Якби понтифік помер до церемонії, Микола Бичок залишився б проголошеним, але не введеним до колегії кардиналів.
Втім, найбільше його здивувало саме призначення.
Після оголошення папи минула майже година, а Микола Бичок ще не знав, що став кардиналом. Він був на вечері й вимкнув телефон.
«Практично цілу годину весь світ знав, що я є кардинал, а я цього не знав», — згадує він.
Коли після вечері увімкнув телефон, побачив велику кількість пропущених дзвінків та повідомлень із привітаннями.
Спочатку подумав, що це жарт. Але згодом відкрив офіційні медіа Ватикану і зрозумів, що це справді сталося.
Кардинальство, за його словами, принесло не стільки радість, скільки величезну відповідальність.
Водночас воно дало можливості говорити про Україну на міжнародному рівні.
«Наш глава церкви патріарх Святослав говорив, що тепер є можливість доносити правду на два голоси. Тобто він як очільник нашої церкви і я як кардинал. І ми стараємося справді ці два голоси використовувати для України», — зазначає Микола Бичок.
Війна і позиція Ватикану
Однією з головних тем останньої консисторії, яка відбулася 26–27 червня, стали війни та питання миру.
Кардинали говорили, зокрема, про тезу так званої «справедливої війни», яку, як зазначає Микола Бичок, сьогодні використовує Росія та інші держави.
За його словами, кардинали представляють різні країни, а у світі нині налічується близько 60 різних воєн — більших і менших.
На консисторії також обговорювали нову енцикліку папи, яка, за словами кардинала, стосується не лише штучного інтелекту, а й миру та справедливого миру.
Говорячи про позицію Святого престолу щодо України, Микола Бичок наголошує на змінах після обрання папи Лева XIV.
За його словами, новий понтифік чітко називає агресора та жертву агресії.
Практично щотижня — під час загальної аудієнції або недільної молитви «Ангел Господній» — папа говорить про Україну.
Йдеться про необхідність звільнення військовополонених, пошуку зниклих безвісти та повернення українських дітей, яких Росія вивезла з окупованих територій.
Кардинал наголошує, що російська сторона, за його словами, намагається ускладнити пошук дітей, змінюючи їхні імена, прізвища та дати народження.
«Апостольська столиця, Ватикан і папа Лев XIV — він є по стороні України», — стверджує Микола Бичок.
Водночас він визнає, що за попереднього понтифікату українців боліли деякі заяви папи Франциска.
«Вони були болючими і для мене», — говорить кардинал.
За його словами, українські єпископи не мовчали про це і доносили правду безпосередньо папі Франциску.
«Це були нелегкі розмови, але ми представляли український народ і ці рани війни, і ці настрої людей гідно», — каже він.
Українці в Австралії: три хвилі еміграції
Микола Бичок служить в Австралії, де українська громада має особливу історію.
Він розповідає про три основні хвилі української міграції.
Перша — повоєнна, що припала переважно на початок 1950-х років. Друга — міграція 1970-х років, а третя — ті, хто приїхав у 1990-х після війни в Югославії.
Після проголошення незалежності України до Австралії переїхало порівняно небагато українців. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році приїхало близько 15 тисяч людей, однак, за словами кардинала, приблизно половина з них уже виїхала далі або повернулася в Україну.
Сьогодні, за даними попереднього перепису 2021 року, в Австралії близько 52 тисяч людей ідентифікують себе як українці.
Попри відносно невелику чисельність, українські громади є практично в кожному штаті.
Вони об’єднані у Союз українських організацій в Австралії та працюють із місцевими парламентами, прем’єрами штатів і на федеральному рівні.
Кардинал окремо відзначає двопартійну підтримку України в Австралії.
«Незважаючи на те, яка правляча партія керує Австралією і є прем’єр-міністром, є двопартійна підтримка», — говорить він.
За його словами, представники обох основних політичних сил Австралії визнають, що підтримка України є однією з тем, яка їх об’єднує.
Водночас австралійці захоплюються українцями, які продовжують боротися за свою землю попри значно менші людські та інші ресурси.
«Я хотів доторкнутися до ран війни»
Під час нинішнього приїзду в Україну кардинал відвідав Київ, Одещину, Миколаївщину та Херсонщину.
У Києві він опинився під час масованих обстрілів.
В Одесі, за його словами, сирени, вибухи та прильоти лунали навіть частіше, ніж у Херсоні. У Херсоні він жив у монастирі отців-василіян і бачив навколо чорний дим.
«У кожній області є дуже багато ран війни», — говорить Микола Бичок.
Раніше йому вже вдалося побувати на півночі та сході України. Цього року він хотів побачити південь.
Для кардинала, який служить в Австралії, було важливо не лише почути про війну, а побачити її наслідки власними очима, поспілкуватися з людьми та родинами військовополонених і зниклих безвісти.
Під час таких зустрічей він отримав списки полонених і зниклих безвісти, які передав через Апостольського нунція в Україні — представника папи.
«Це є видимим таким знаком єдності, але й також, що Церква не є десь далеко, що вона є близько людей і вона готова також допомогти», — пояснює кардинал.
Кардинал без вихідних
Попри високу посаду, Микола Бичок визнає: звичайних вихідних у нього практично немає.
«Мушу визнати, що в кардинала вихідних днів нема. Можливо, це моя проблема», — жартує він.
Водночас визнає, що така ситуація вже дається взнаки.
Постійні поїздки, перельоти, зустрічі та ненормований графік виснажують. Тому кардинал вважає, що йому необхідно навчитися знаходити хоча б один повноцінний день для відпочинку.
Раніше, будучи єпископом, він намагався знаходити хоча б пів дня для прогулянки чи велосипедної поїздки.
Тепер це зробити значно складніше.
Водночас саме численні запрошення від австралійських католицьких громад він сприймає як можливість говорити про Україну.
«Практично будь-де, де мене запрошують, я маю цю нагоду поділитися», — каже він.
Велосипед припав пилюкою
Велосипедні поїздки колись були одним із його способів відпочинку.
Микола Бичок розповідає, що ще в Тернополі багато їздив на велосипеді. Також брав його із собою під час таборів із сумівцями та пластунами.
Однак після призначення кардиналом велосипед фактично припав пилюкою.
«Я так все до нього підійду, пилюку постираю», — жартує він.
Кардинал переконаний, що людині важливо хоча б іноді змінювати обставини, виходити з постійного ритму зустрічей і конференцій, щоб відновлюватися.
«Забудь печаль» і кілька хвилин дитинства
У соцмережах великої популярності набрало відео, на якому кардинал Микола Бичок катається на гойдалці. На фоні звучить пісня Василя Зінкевича «Забудь печаль».
Відео набрало сотні тисяч переглядів.
Кардинал розповів, що це було неподалік Надвірної, на невеликій горі, звідки відкривається краєвид на Карпати.
Там він записував інтерв’ю, а після завершення зйомки разом з іншими просто сів на гойдалку.
«Чисто як малі діти покатались», — згадує він.
Хтось зняв цей момент на відео, яке згодом стало популярним у соцмережах.
Сам Микола Бичок жартома називає це моментом, коли кардинал «забув печаль».
Водночас зазначає: йому ближчі інші, глибші сенси, хоча саме такі прості моменти часто отримують набагато більше уваги в соцмережах.
«Бог є там, де біда»
Однією з найважчих тем розмови стала втрата віри через війну.
Микола Бичок розповідає, що спілкується з людьми різних релігій і бере участь у міжконфесійному діалозі в Австралії. У його оточенні є представники інших християнських конфесій, юдеї, мусульмани, індуїстські релігійні рухи.
Але особливо складними є розмови з людьми, які через трагедії та війну починають сумніватися у Богові.
Кардинал говорить, що віра для нього — це стержень, фундамент та орієнтир.
Україна, за його словами, зараз проходить власну хресну дорогу.
«Україна залита кров’ю, багато синів і дочок України кладуть на вівтар найцінніше — своє життя», — говорить він.
Поруч із цим — поранені, ампутовані, полонені, зниклі безвісти та родини, які роками живуть у невизначеності.
У таких обставинах легко відчути, що Бог залишив людину.
«Здається, що Бог не є по нашій стороні, що Бог про нас забув. Дуже часто ми не бачимо цього Бога», — пояснює Микола Бичок.
Однак, за його словами, Бог не лише в храмі.
«Бог, власне, є там, де біда. Бог там є, де терпіння. Бог є там, де, здавалося би, кінець всьому, де зневіра повна», — говорить кардинал.
Він переконаний, що віра допомагає не лише окремій людині пережити випробування, а й українському суспільству пройти цей період гідно.
«Ворог хоче знищити все»
Микола Бичок вважає, що російська агресія спрямована не лише на територію України.
Йдеться також про спробу знищити українську ідентичність — віру, коріння, культуру, традиції та мову.
Тому українцям, на його думку, важливо зберегти те, що отримали від своїх батьків і прабатьків.
«Нам потрібно все зробити, щоб ми не втратили цей найдорожчий скарб, який ми успадкували від наших батьків, прабатьків — віру, християнську віру», — наголошує кардинал.
Він бажає українцям, аби нинішні випробування не послабили віру, а навпаки — додали довіри до Бога.
Попри п’ятий рік повномасштабного вторгнення, величезні втрати та біль, Україна продовжує стояти.
На думку кардинала, важливу роль у цьому відіграє не лише підтримка українців за кордоном, а й допомога іноземців, які приїжджають в Україну і навіть віддають тут своє життя.
Австралієць, який загинув за Україну
Під час перебування в Івано-Франківську Микола Бичок відвідав могилу австралійця, який приїхав в Україну як медик і загинув на війні.
Він хотів бути похованим саме в Івано-Франківську.
Коли кардинал приїхав на кладовище, то швидко знайшов могилу — біля неї були український та австралійський прапори.
Для Миколи Бичка ця історія стала ще одним свідченням того, що підтримка України у світі не обмежується словами.
«Це багато людей, які є з нами не тільки на словах, але й на ділі», — зазначив він.
Іноземці також віддають життя за Україну, оскільки поділяють цінності, за які борються українці.
Для кардинала Миколи Бичка це є важливою частиною його служіння — залишатися голосом України в Австралії, говорити про війну, полонених, зниклих безвісти та викрадених дітей і водночас нагадувати українцям про необхідність берегти власну віру, культуру та ідентичність.
А повертаючись до Тернополя — міста, де починалося його покликання, — він говорить про особливий зв’язок, який не змінюють ні відстань, ні роки, ні високий церковний статус.
Бо для родини він залишається сином, для тернопільського храму — людиною, чиє покликання тут дозрівало, а для України — одним із голосів, який сьогодні звучить далеко за її межами.
