Володимир Мацик — про медицину ДСНС, ротацію на Харківщині та ціну життя
105 днів на Харківщині, постійні повітряні тривоги, медичний супровід піротехнічних розрахунків та евакуація поранених — такою була нещодавня ротація провідного фахівця медичного забезпечення та медико-біологічного захисту Головного управління ДСНС України у Тернопільській області Володимира Мацика.
За плечима Володимира Мацика — понад 20 років роботи в медицині. Він працював дільничним терапевтом, сімейним лікарем, очолював терапевтичне відділення та амбулаторію, а з 2019 року служить у ДСНС. Сьогодні його робота — не лише надання медичної допомоги, а й організація медичного забезпечення рятувальників, координація роботи медиків та планування евакуації постраждалих.
Під час ротації на Харківщині йому доводилося працювати в умовах постійної небезпеки, реагувати на мінно-вибухові травми та забезпечувати взаємодію з медичними закладами. Каже, цей досвід навчив його швидше приймати рішення, бути емоційно стійкішим і по-іншому сприймати життя.
Про медицину в системі ДСНС, роботу в польових умовах, 105 днів на Харківщині, небезпеку, яка стала звичною, та про те, з чим повертається додому медик-рятувальник, — у шостому інтерв’ю спецпроєкту «Погляду» до Дня рятівника.
-
Ви понад 20 років у медицині. Розкажіть про свій професійний шлях: як починали і як прийшли до роботи в ДСНС?
Я в медицині Тернопільської області з 2004 року.
Хоча працювати почав ще з третього курсу — у відділенні невідкладних станів. Потім завершив Тернопільську державну медичну академію і почав працювати лікарем, дільничним терапевтом. Згодом став сімейним лікарем. Очолював і терапевтичне відділення, і амбулаторію.
А в 2019 році мене запросили до Державної служби з надзвичайних ситуацій нашої області.
-
Медицина ДСНС — це все-таки особлива медицина. Які знання та навички, окрім тих, що потрібні звичайному лікарю, необхідні медику цієї служби?
Звичайно, медицина Державної служби України з надзвичайних ситуацій відрізняється від класичної медицини.
У класичній медицині більше відбувається спілкування з людиною: ти мусиш вислухати скарги, призначити діагностичні аналізи, інструментальні методи дослідження, потім призначити лікування. При повторному спілкуванні з цією людиною вже бачиш, який є результат твоєї роботи.
У Державній службі з надзвичайних ситуацій медицина інша. Тут треба швидко реагувати, під час різних викликів надавати домедичну, медичну та лікарську допомогу і якнайскоріше доставити постраждалого до лікувального закладу, щоб там йому провели комплексне обстеження та надали кваліфіковану медичну допомогу.
-
Наскільки війна змінила роботу медиків ДСНС? До чого довелося адаптуватися після початку повномасштабної агресії?
Звичайно, повномасштабна агресія з боку нашого сусіда внесла значні корективи в роботу не тільки рятувальників, а й медиків.
Тут, скажімо так, треба бути більш психологічно стійкими, витривалішими. Доводиться працювати в різних умовах — і кліматичних, і стресових.
-
Тепер про вашу нещодавню ротацію на Харківщині. Скільки часу ви там пробули і якими були ваші основні завдання?
Я нещодавно повернувся з ротації з Харківської області. Перебував там 105 днів. Під час ротації був заступником начальника зведеного загону з медичного забезпечення.
За цей час помінялося три ротації піротехнічних та медичних розрахунків. Моє завдання полягало в тому, щоб організовувати їхню роботу та перевіряти, чи мають медичні розрахунки все необхідне для надання допомоги.
Основне завдання медика у військових, польових умовах — у разі виникнення мінно-вибухових травм якнайшвидше доставити пораненого до медичного закладу.
Тому однією з моїх функцій було налагодження співпраці з усіма територіальними медичними закладами, зокрема регіонального та обласного рівня, а також створення планів евакуації з місця події. Потрібно було передбачити й обхідні шляхи: якщо буде пошкоджена дорога, має бути інший маршрут, щоб можна було якнайшвидше доставити постраждалого до медичного закладу.
-
А ви стикалися з травматичними випадками під час ротації? Які ситуації запам’яталися найбільше?
На жаль, були випадки, коли під час детонації та вибуху небезпечних предметів загинув один із наших рятувальників, ще один постраждав.
Оскільки моє місце розташування було в місті Балаклія, а вони постраждали поблизу Харкова, вночі я мав терміновий виїзд туди, щоб забезпечити пораненому надання допомоги та транспортування до іншого медичного закладу для отримання кваліфікованої допомоги.
- Коли рятувальники працюють після обстрілу, медик також фактично працює в умовах невизначеності та небезпеки. Як у таких умовах правильно розставити пріоритети?
Контролювати стан команди і, звичайно, оцінювати ризик.
- Ви проживаєте в Тернополі. Тут зазвичай тривоги бувають не так часто, а там — по декілька разів. Як ви це сприймали?
Ви знаєте, так, ви праві. Там тривога була практично постійно.
Я завжди кажу: якщо о 19:59 відбій тривоги, то о 20:00 вже починається нова. Тобто ти постійно перебуваєш у стані тривоги.
Там це вже стало звичним. А коли я повернувся додому і тут почалася тривога, мені стало моторошно, тому що там я вже цього не відчував.
- Який алгоритм дій був під час таких тривог?
Якщо вже не встигав, то алгоритм дій був такий: ховаєшся між трьома стінами, якщо вже не було часу рухатися швидше.
А так, звичайно, спускалися в укриття. Пожежна частина була недалеко від нашого місця проживання, тому бігали туди.
- Розкажіть трохи про Харківщину.
Харківська область дуже цікава — відрізняється і природою, і людьми. Скажімо так, для мене це був новий досвід.
Я приїхав ще навесні, а повернувся вже восени. Бачив, як були маленькі соняхи, як росла пшениця, а коли вже їхав назад, урожай був зібраний, поля перепахані.
За цей час об’їздив майже всю Харківську область — і Вовчанськ, і Шевченкове, і Дергачі, і Богодухів.
- Який професійний досвід ви там отримали, якого навряд чи можна набути, працюючи лише в тилу?
Навчився швидко приймати рішення і бути більш, скажімо так, згуртованим, емоційно стійким, швидко реагувати на раптове виникнення надзвичайної ситуації.
-
Якщо звернутися до всього вашого професійного шляху — від сімейної медицини до медичної служби ДСНС і роботи під час війни, — що для вас сьогодні означає бути медиком?
Хочу розповісти таку маленьку передісторію: медицина — це був мій свідомий вибір.
У мене дідусь, бабуся, тато — медики. Тому я змалку знав, чим буду займатися.
І навіть перейшовши до Державної служби з надзвичайних ситуацій, для мене це стало, можна сказати, удосконаленням того мене, яким я був у цивільній медицині.
Це кардинально протилежні напрямки, але єдина їхня ціль — допомагати людям. Я вважаю себе корисним тут.
- Це був правильний для вас вибір? Ніколи не сумнівалися?
Ніколи не сумнівався. Можливо, буває важко, але загалом усе подобалося.
- Ви повернулися іншим, ніж були до ротації?
Так. Я навіть сам у собі помічаю, що повернувся звідти спокійнішим і більш врівноваженим.
Я тепер не реагую на всякі дрібниці, які не мають особливого значення. Раніше міг емоційно на них реагувати, а зараз уже цього не відчуваю. Став спокійніше до цього ставитися.
Цінність життя більше стала.
Спілкувалася Надія Греса
