Патріарші розборки, влада і Україна

Справа ось в чому: Патріархи чотирьох найстарших церков світу і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру зібралися поговорити про екологічні проблеми. А заодно – вирішили відродити древню форму правління пʼяти найавторитетніших патріархів. Вони закликали православні церкві дотримуватися своєї канонічної території та прискорити скликання Всеправославного Собору.

Цей крок у напрямку зміцнення влади старійшин для нас може не значити нічого. Однак, може бути й навпаки – ми можемо стати свідками різкого та болючого вирішення «проблеми патріархатів» з паралельним створенням купи дрібних і цікавих церковно-політичних проблемок.

Патріархи вирішили нагадати всім православним про особливий авторитет давніх Патріархатів: Константинопольського, Олександрійського, Антиохійського, Єрусалимського. У православному світосприйнятті цей «авторитет» – річ цілком реальна; саме цей авторитет визначає дивні й на перший погляд алогічні владні стосунки між Церквами. Хлопці (православна ієрархія – суто хлопчачий клуб, амбівалентний до проблем ґендерної рівності) зібралися й сказали: “не забувайте, що головні в тусовці – ми”.

А ще вони сказали, що вже давно пора скликати нараду Предстоятелів помісних Православних Церков. А в майбутньому – і Всеправославний Собор.

Слід відзначити, що Москва цим заходам всіляко противиться. Досі вона успішно вставляла Древнім патріархам палки в колеса, а тепер кусає лікті. По-перше, бо попри свою величезну паству не увійшла навіть у п’ятірку «найавторитетніших» (який ляпас розбудовувачам Третього Риму) церков. І по-друге – якщо відбудеться Всеправославний Собор, нічого хорошого для Москви там не приймуть, а Україну з-під її влади можуть і забрати.

Розкол по лінії Древні церкви – РПЦ у світовому православ’ї значно поглибився. Тож українські церкви можуть стати вирішальними у боротьбі за владу. У Древніх величезний авторитет, однак за РПЦ (більшу частину якої складає УПЦ МП) стоїть значно більша кількість приходів та віруючих. Перехід української пастви під будь-який з древніх омофорів означав би зростання ваги такого патріархату і сильно “опустив” би РПЦ, яка вже давно виявляє амбіції на першість у православному світі. І це явно дратує греків.

В українських, як і в російських ЗМІ результати Собору отримали чималу увагу. Подекуди з цього приводу зустрічалися відверто перекручені інтерпретації. Наприклад:

“Ці слова експерти сприйняли як натяк на невизнання канонічного статусу УПЦ МП в якості “невід’ємної частини” Московського патріархату, оскільки в Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі, виданому в 1924 р., Константинопольський патріархат констатував, що ніколи законним чином не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією.

Стосовно ж всієї Московської патріархії та її канонічних кордонів, Константинопольський Собор дотримується Томосу 1589 р., згідно з яким територія нинішньої Україна не входить до складу Московського патріархату.”

Нічого такого у заяві Древніх Патріархів прямо сказано не було. Однак шум у ЗМІ викликав занепокоєння як в українському, так і в російському політикумі. Йшлося ледь не про припинення визнання РПЦ канонічною (такі передовиці справді зʼявилися на багатьох сайтах).

Насправді ж маленькі, але дуже поважні церкви почали дружити проти великої РПЦ. І вийшло це в них непогано.

Фахівці поставилися до заяви патріархів з меншим ентузіазмом і значно обережніше.

Експерт з питань церкви Ю.Чорноморець, наприклад, взагалі вважає, що «натяк на Україну», який відразу побачили в заяві Патріархів українські журналісти та Київський Патріархат, існує лише в їхніх головах. Насправді ж, мовляв, патріархи збиралися для обговорення ситуації на Близькому сході і порушень на канонічних територіях Єрусалимського патріархату. І, крім того, щоб нагадати про свої “переваги”  перед РПЦ.

А от в УАПЦ і УПЦ КП або так повірили у власний дискурс про Вселенські “натяки на Україну”, або зрозуміли, що пора нарешті щось робити – що аж укотре проголосили, що непогано б їм обʼєднатися. Давно пора.

Грубо кажучи, Москві дали по митрі, “нагадали, хто в домі господар”, і заклали передумови до зібрання нового Вселенського Собору, якому Москва так противилася. На такому Соборі, до речі, може вирішитися й питання незалежності та обʼєднання українських церков. Відновлена ж пентархія, якщо візьметься розвивати успіх, може стати реальним “духовним конкурентом”проекту Русского Мира, який все ніяк не просувається у Москви.

Офіційної реакції на “собор пʼяти” від Кирила нема й донині. РПЦ обмежилася лише кількома гнівними і навіть відверто хамськими статейками у прицерковних газетах та шумом по форумах і соцмережах. Однак цей галас швидко стих на тлі улесливих вітань “мирній і високоморальній” передачі влади Мєдвєдєва Путіну та новин на кшталт “РПЦ почала виробляти комп`ютерні ігри на тему героїчного минулого російського народу”.

Скориставшись різким збільшенням уваги ЗМІ до церковного життя, заворушилася й Всеукраїнська Рада Церков. Вона, однак, спромоглася лише заявити, що глави українських конфесій “стурбовані урядовою політикою, яка ігнорує неприбутковий статус релігійних організацій та зрівнює їх у комунальних тарифах з комерційними підприємствами” і попросили Президента відновити існуючу раніше тарифну політику. Без коментарів.

Не встигли затихнути вересневі пристрасті, як початок жовтня приніс нові.

Кирило знову приїхав в Україну, дав церковного ордена Фірташу і запустив нову ідеологічну машину  Інтернет-портал «Православіє в Україні» (УПЦ МП) започаткував новий одноіменний медіа-проект — на Українському радіо.

Серед всієї цієї церковної метушні найсимпатичнішими і найактивнішими виглядають українські греко-католики. Представляючи стратегію розвитку цієї Церкви до 2020 року, її глава, блаженнійший Святослав, пообіцяв подвоїти катехізацію дітей та молоді. Ще один приємний момент: на відміну від деяких інших церков, греко-католики не роблять “ку” перед пацанами у червоних штанях. 5 жовтня єпископат УГКЦ у відкритому листі Президенту України заявив про “недалекоглядність і безвідповідальність політики нинішнього керівництва України”. Це сміливий крок, який демонструє, що цій церкві зовсім небайдужий народ і його стосунки з владою.

Так чи інакше, Собор змінив розстановку сил у світовому православʼї. А отже, всі зацікавлені субʼєкти канонічного права заметушилися, щоб якнайкраще скористатися новими можливостями, або якнайкраще завадити “духовним конкурентам”.

Вдалася і сенсація у ЗМІ. Церкви змогли нагадати розслабленим після літа віруючим і невіруючим про своє існування і струбувати їх важливістю власної діяльності та долі. Древні Патріархати в отримали вагомий бонус у кількастолітніх іграх з РПЦ. Для України намітилися цікаві і значно реальніші, ніж будь-коли з часів проголошення незалежності, перспективи розвʼязання церковного розколу.

Однак, як би того декому не хотілося, швидко нічого не відбудеться. Маючи справу з Древніми Патріархатами, варто пам’ятати, що це структури, які вже протягом майже двох тисячоліть більш-менш успішно «рулять» православним світом. Часовий проміжок існування незалежної України для них – лише мить. Держави з’являються й зникають, змінюють форми й кордони – а Церква лишається. Тому швидко нічого не вирішиться. Чим довший час спостереження за процесом – тим більше про нього можна отримати інформації. Древні Патріархи про це прекрасно знають. І не поспішають.