Жінка, яка має силу

Тільки Жінка має силу, яка дивує усіх, навіть найсильніших чоловіків. Тільки Жінка приймає вірні рішення, коли серце її розривається від болю. Тільки Жінка настільки любить своїх дітей, що ладна пожертвувати своїм життям заради них. Сьогоднішня наша героїня із тих Жінок, які щодня здійснюють подвиг.  Оксана Литвин виховує синочка-інваліда, однак знаходить у собі сили розраджувати інших людей, допомагати тим, хто потребує, та сповнювати позитивом будь-яку компанію.  Ця жінка переконає вас в тому, що життя у всіх його проявах – щастя. Хоча її життя склалось драматично.

Все починалось так добре

–         Я родом з Кременеччини, село Лішня.  Там і познайомилась із своїм коханим чоловіком, який дружив з моїми братами. Тож нерідко бував у нас в гостях. Він приїжджав із Тернополя до своєї бабусі. Вже тоді, пригадую,  мені було неприємно, коли вони із братами розмовляли про інших дівчат. Та хвилюватись не було чого – Руслан освідчився мені, і вже багато років ми з ним йдемо пліч-о-пліч, як то кажуть, і в радості, і в горі.

Ми одружились у 1993 році, у 1994-му –  народився наш первісток, Андрій. Ми звісно ж, були просто щасливі, нашому щастю не було меж.

Та потім наче хтось зурочив щасливе сімейне життя Литвинів.

–         Наш другий син, Владік, народився восьмимісячним. В мене були певні проблеми під час вагітності, однак ніщо не віщувало лиха. Та сталось все не так, як гадалось.

В Оксани почалась кровотеча, хоча вона перебувала в цей момент на стаціонарі у лікарні. Можна сказати, побувала однією ногою на тому світі.

– Тоді дуже допомогла Шмайка Ірина Несторівна. Не знаю, як би це все пережила без неї. Така сильна жінка, дуже справедлива…

А далі все пішло як в кошмарному сні. Мій синочок прожив всього шість днів. Я навіть не встигла його побачити. Адже після кровотечі мені зробили екстрений кесарський розтин, і поки я поверталась до життя, дитину мені не давали. Він був живим і здоровим, я зціджувала молоко, передавала йому…  А потім у лікарні святкували день народження. В цей день не прийшли по молоко… Тому вперше я свого Владіка побачила вже в труні.  Сказали, що в нього не відкрились легені, і це стало причиною смерті, хоча дитинка прожила шість днів…

Неможливо передати той невимовний біль, який промайнув в очах цієї жінки, як стиснулось серце від усвідомлення того, яка трагедія в неї трапилась. І від власної безпорадності та безпомічності.

«Не може трапитись нічого поганого!» – переконувала себе

–         Я дуже важко відходила після цієї втрати, два місяці не виходила з дому… І, хоча цього трапитись просто не могло, – я дуже швидко завагітніла вдруге. Пішла до лікарки. Та каже: «Народжуй! Все буде добре!». Цього разу я вже так ретельно відвідувала жіночу консультацію, всі аналізи, всі УЗД – робили все можливе, щоб уникнути якихось проблем. Та, не зважаючи на всі зусилля, Павлик народився семимісячним. Однак здоровим. Коли його перевозили із пологового будинку до відділу недоношених – в нього трапилась зупинка серця , оскільки дитину перевозили без кювезу. Батько дитини бачив, як абсолютно нормальне немовля заносили до автомобіля «швидкої», і як виносили його вже синюшним.

Лікарі не повідомили, що спричинило зупинку серця, скільки часу вона тривала. А в медичній справі зазначили, що гідроцефалія вроджена. Хоча усно батьків повідомили, що хвороба – набута.

Безумовно, батьки взялись робити все можливе, аби вилікувати Павлика. Лікарні, операції, гроші, гроші, гроші… Продали квартиру, щоб зробити операцію у США, однак там відмовились братись за цей випадок.  Один крок вперед, два назад… Лікарі критикували роботу своїх попередників, казали, що все треба було робити по-іншому. І все починалось спочатку. Зрозумілим було одне: поставити дитину на ноги не може ніхто з них. Повторний менінгіт зруйнував всі надії на одужання дитини.

Тому Оксана з чоловіком припинила спроби вилікувати Павлика. «Зараз він спокійніший, аніж в постійній лікарняній напрузі, коли йому постійно щось капали, кололи… Йому комфортніше вдома. Коли в нього починались судоми, медики часто не знали, що потрібно робити. Я вже все знаю, сама даю йому, коли є потреба. На щастя, зараз він почувається значно краще. І я вдячна Богові, за те що є: головне, щоб він був живим».

Кожен день,  присвячений хворій дитині

Матуся буквально «прив’язана» до Павлика: такі діти не можуть ані ходити, ні розмовляти, ні їсти самостійно. Раніше Павлик харчувався за допомогою зонда, та завдяки матері Оксани, почав їсти з ложечки. І це величезне досягнення для малюка з таким захворюванням.  Павлик навіть має свої дитячі вподобання: дуже полюбляє борщ, шоколаді  цукерки та мандаринки. «Але від них його висипає».  Хлопчик  тягнеться до дітей. Коли до старшого братика приходять друзі – тягнеться до них, нервує, якщо його не пускають. Дуже тонко реагує на все сказане дорослими.

При згадці про цукерки і мандаринки Павлик починає радісно посміхатись, і від цього серце просто розривається! Ця маленька людина, яка так тримається за життя, так хоче жити!  І не мультиків хоче, не дорогих іграшок, не «чупа-чупсів» чи «кіндерів», а всього лиш стати на ніжки, щоб подивитись на свою матусю…

«Після того, як я втратила Владіка, я була переконана: нічого поганого більше трапитись не може. Тому, коли Павлик захворів, спочатку дуже мучилась. А тепер – живу! Кожна мить неповторна, не ватро їх витрачати на скарги, на бідкання, на проблеми. Я живу, і моя дитина жива. Без нього я жити не зможу. Я часто думаю: для чого ж Господь готує мою дитину?  Недарма ж даються такі випробування!»

Цікавлюсь, чи є  Тернополі якісь спеціалізовані заклади для розвитку таких особливих діток.

– Так, Тернопіль, порівняно з іншими містами добре дбає про дітей з особливими потребами. Однак ці заклади – переповнені. Та я б його і не віддала! – категорично запевняє Оксана.

Ця Жінка, Мама, не піддається відчаю. Вона знайшла собі духівника, який допомагає їй триматись та виховувати своїх дітей, дбати про коханого чоловіка, який не залишив її наодинці із бідами, як переважно роблять чоловіки у таких випадках. Та доля вже готує для неї нове випробування: у її матері – рак легень.

В такі миті приходить розуміння, що сила жінки-матері – неймовірна. Вона може здолати все на світі. Та мало хто може залишитись такою щирою, відкритою, та не озлобленою ні на людей, ні на життя, яке постійно перевіряє на міцність….

Розмовляла Оля Терещук

Партнери конкурсу:

м.Тернопіль, вул.Київська, 14а, тел.: (0352) 28-74-36
м.Тернопіль, м-н Перемоги, тел.: (0352) 53-39-73
м.Тернопіль, м-н Мистецтв, тел.: (0352) 52-21-61

Компанія «AVON»

Стань представником AVON і отримай аромат PUR BLANCA в подарунок!

Довідки за тел. 422450, 0678381653 (Таня) , адреса: вул. Злуки, 8

Оля Терещук