А кордон з Росією за час зимового сонцестояння став довшим, – що турбує Дзвінку Торохтушку після відвідин Польщі

Знаєте… Польське ТБ в різдвяні дні транслює тематичні та історичні фільми, мультики, колядує, віншує, щедрує, радіє. Співає своїх пісень і нашого “Щедрика”, і нашу “Сивую зозуленьку”. В перервах транслює новини про відкриті цьогоріч нові підприємства, відновлені пам`ятки архітектури, закладені сади, збудовані будинки, прокладені дороги.
Ті самі дороги, вздовж яких від українського кордону і далі вглиб Польщі, в кожній громадській вбиральні висить аркуш формату А4 з написом українською ” Не кидайте прокладки до унітазу! Для цього є смітник!!!”
Те саме в Чехії, Угорщині, Румунії, Словаччині.
Це визнання – я вважаю. Хіба ні? Однозначно: коли тобі у світі твоєю рідною мовою намагаються щось донести – це визнання. Навіть, якщо це банальна пропозиція не срати де попало, як остатня скотиняка…
Знаєте… Наших людей там видно. Здалеку. І от я не розумію того, але воно, як аура висить, обгортає наших людей – якийсь стан хронічної печалі і приреченості, який не сходить з обличчя, пробивається крізь модні куртки і мейк-апи.
Наші люди заздрісні та агресивні. По відношенню одне до одного. Скандальні і непорядні. Не всі, звичайно. Але…
Але я не про те. Я про те, що різдвяної ночі польське ТБ транслювало ток-шоу, де польські політики і експерти говорили про єбаньків-білорусів, “воєнний громадянський конфлікт” в Україні, руsку курву і ймовірність наближення кордону роsії до р. Сян. Тієї самої, що ми від неї і до самого Дону – без варіантів…
Розумієте… Про нас говорили без нас. Тобто в студії не було ні представника посольства України, ні жодного діаспорного аборигена-українця, ні, бодай, випадкового заробітчанина…
І це нормально. Адже те, що про нас говорять у світі, цікаво одиницям. А масово – то в українців своя сорочка ближче. І хата скраю – однозначно. І бажання халяви плюс, щоб хтось все за нас зробив і воріженьки пощезли.
Розсварена українська діаспора заклопотана заробітками і замірами широти і довготи вишиванок на патріотичних цицьках.
І те, про що говорили польські політики, стане реальністю. Поляки укріплять кордон і нафаршують його за останнім НАТОвським дрескодом.
Україна нікому не цікава. Хіба в якості дешевої робочої сили. Бо ми – народ, який прокладки кидає до унітазів і сере де попало…
Бо ми – прокладка між світом і роsією. Нас теж використають і викинуть. Таке вже не раз було в історії. Зрештою, вся історія України – низка просраних можливостей. Гарно, шумно, красиво і дуже криваво просраних. І це нас нічому не вчить. Чомусь…
Бо, курва мать, ніхто в світі не поважатиме людей, які самі себе не поважають. Нікому в світі нецікаві громадяни найбільшої за територією країни Європи, якщо вони в себе вдома не наводять лад, а тиняються світом з виразом обличчя печального лося і плачуться, що в них браконьєри при владі.
Зрештою, я не про Європу і Польщу. Я – про нас.
Бо повернулась звідти і потягло до телевізора. А там – новини з фронту, треш, хорор, печальні резюме, ток-шоу з брехливими пустомелями і пройдисвітами, ялинки, інформаційний голодомор і рекламний ренесанс – прокладки нового покоління вбирають більше.
І от дивлюсь – і розумію, що ми, присяй-бо, не країна, а 95 квартал якогось пекельного цирку. Де у ВР – клоуни, в Кабміні – жонглери, в Податковій – ілюзіоністи, в МВС – дресирувальники тітушні, в судах – наперсточники, в СБУ – ще якісь фокусники. А Президент – акробат, який епічно красиво балансує над прірвою, запалюючи для глядачів святкові ялинки.
А кордон з роsією за час зимового сонцестояння став довшим. Рівно на одну загальнодержавну консервацію совка, “дєдиваєвалі” і “адіннарод”. Дякуємо сябрам – “какаяразніца” в дії – чого вже ж там…
Хоча, більшість українців цього не помітила за державним передвиборчим кіпішем і роспропагандою…
Свято наближається, чи що?