Гвоздики – нешановані квіти в Тернополі, або По-багатому

Гвоздики – нешановані квіти в Тернополі. Тут люблять, щоб усе по-багатому. Євроремонт в стилі “Подай Господи”, церкви і каплички в стилі “Тобі Господи”, тротуари в стилі “Спаси Господи” і дороги в стилі “Господи помилуй”.

А з квітів, то, щоб теж по-багатому, тут люблять королеву. Тобто – розу. Червону, щоб аж очі вибирала.

Одна роза – економ варіант на перше побачення, дві – на останнє цілування, три – топ-пропозиція на всі випадки життя, букет 5+ – адвокатська послуга в скрутних обставинах прощення зальоту, зменшення аліментів і важкого бодуна із зачисткою побічних наслідків на килимі. Оберемок роз 11+ – бізнес-пропозиція руки і серця, надійного плеча, кам`яної стіни і просто нагода приховати чужу помаду на зворотньому боці коміра сорочки.

Але, то – рози. І по-багатому.

А гвоздики – цілковита протилежність.

Якийсь йолоп у давні часи компонування радянської символіки вигадав, що гвоздики – то символ чоловічої мужності. І почав їх масово завозити до міських кіосків наприкінці зими.

Надворі тоді був не просто лютий. Там був лютий совок. І всі дєвачьки, котрі на 8 марта хотіли мати розу, духи і квиток в кіно за 25 коп. на останній ряд, мали про це подбати заздалегідь. Тобто в лютому подарувати коханому карт-бланш: труси, шкарпетки, станок для гоління й одеколон “Саша”. І три гвоздики. Економна топ-пропозиція.

Де-які дєвачьки були супер економні і дарували одеколон “Гвоздика”. Чим вбивали двох зайців: серце коханого зараз і наповал та комарів влітку, але це не точно.

Я ж не про те.

Заходжу купити грунту для орхідеї. А біля прилавку стоїть хлопчисько років 12+. Купує чотири букети гвоздик. Для двох дідів, котрі служили в совковій армії і для баті та вітчима.

Питаю: а баті і вітчиму Покрови та 6 грудня замало, чи як? Хлопчисько каже, що свят багато не буває, а батя з вітчимом – мущини. Бабця так сказала.

Сиджу тепер і думаю. Бабця шарить. Правильно: все в дім.

От мають люди звичку забивати речами домівки. На: авось згодиться колись. І живуть собі серед мотлоху. Мишей і моль матюками обкладають. Грець з ними, зрештою. Може, їм так добре і комфортно жити?

Але ось голови нафіга мотлохом забивати? Нафіга совок зі сміттям з року в рік календарями тягати? Мавзолейні скелети в шафах-купе нафіга? А дітям спори грибка з тих скелетів нафіга в голову сіяти?

Щоб по-багатому все було? І свята теж? Тим більше, що те свято в стилі “Упокой Господи”?

Дзвінка Торохтушко