“Тернопіль – це столиця мого світу”

6 листопада Київ «святкує» день визволення від фашистів. Мені, як людині із нового часу, яка не бачила війни, не була жовтенятком, піЙонером, не сваталася в партію, ніколи не ходила на мітинги, демонстрації, не бачила голоду і колгоспів, то все складно об’єктивно оцінити. Прадіди воювали на різних війнах, дід пішки обійшов Україну в пошуках нового життя, інший боровся із землею, батьки наїлися радянського союзу,а потім бачили, як він помирав, всіх об’єднувало бажання бути щасливими. Ті хто воював також хотів бути щасливим. Якось один ветеран розповідав мені про те, що на війні немає застуди, нема дрібних хвороб. Нема, бо нема на це часу)).

У нас дуже вибіркова і збочена історія, яка постійно переписується. Є добрі і погані, всіх інших просто не існує. Згадай 2004 рік, як зараз пам’ятаю… пар нема, на вулицях срач, колони і натовпи людей… дибілкуваті вигуки… «..щенко..ще..ще..щенко»… Потім якось відкрив книжку з історії..а там купа знимок з подій того часу…революція і т.п….хлопці, ви про що, я ж там був..

А потім читаю про події 100 річної давності, про гонори і файних людей, про те, що колись було ліпше, наївний)).

В тому всьому мене завжди дивувало ставлення центральної та східної України до нас западенців і бандерівців. Складається враження, що ця земля для них історично немає жодного відношення до України, маю на увазі українців, що тут проживали. Зрештою це мабуть взаємне.

Я молода людина, ніколи не відчував Київ столицею. Коли вперше побував у метро, закрив очі і довго спускався вниз. Їдеш, як в вулику, крутишся, як маленька частина великого іржавого механізму. В Києві люди менше помічають один одного. Вулиця задає тобі такого темпу, що за 5 хвилин перетворюєшся на болт, не кращий і не гірший від усіх інших. Тільки хворі та талановиті можуть вискочити із цього кола та довести собі власну оригінальність і неповторність, іншими словами не розчинитися в сірості. Всі інші вперто заробляють гроші, чекають вихідних і хочуть, щоб було краще, ніж є зараз.

В Києві я «дуже добре» відчув себе провінціалом. Людиною із іншого середовища, з іншими цінностями, культурою, звичками, світоглядом. В той день я запам’ятав підземки, європейську площу і Дніпро. Усе це справило на мене дивне враження. Єдине за що досі люблю столицю України, так це за Андріївський узвіз. Єдине затишне місце, яке бачив. Київ вражає кількістю шуму та неспокою. Олег Скрипка казав, що це таке велике село. Якщо вони село, тоді ми (Тернопіль) хутір в полі за двома лісами і болотом)).

Київ також дивує російськомовними жителями. Я зайшов до магазину купити кілька дисків, був дуже здивований тим, що мене майже не зрозуміли. То звісно рідкість, але всеодно прикро..відчуваєш себе «німим» туристом. Нікого не заставляю шпрехати по українськи..але розуміти…?!

Мені було дуже приємно повернутися вночі додому. Коли зійшов на станції Тернопіль, то прийшло таке полегшення, ніби камінь з плечей впав. Тут краще дихається, тут менше людей, тут менше доброго і злого, всього менше та все компактніше.

Саме тоді зрозумів, що Тернопіль – це столиця мого світу. Я не часто переймаюся тим, що відчувається за його межами. Хворію на ту ж болячку, яка називається «моя хата з краю», але на відміну від більшості вперто наводжу безкорисливі порядки там, де це, на мою думку, потрібно робити.

Повертаючись до теми фашистської окупації. Тернопіль знав різних окупантів. Давайте розберемося із тим, хто такий окупант і чому так названий. Ось ти, живеш на маленькому клаптику землі, щось створюєш руками чи головою, виховуєш дітей, намагаєшся бути щасливим та інколи нещасним, щоб по справжньому відчувати радість першого. І тут нізвідки приходить якийсь вуйко, плює тобі межи очі і починає будувати для твоїх дітей буцигарню на Валовій,11. Вона до речі там досі стоїть, ще з 1810-15р. Як ти маєш до цього ставитися? Та береш вила і даєш тому вуйкові меду! Так було часто і багато разів, аж поки мед і вила не закінчилися…

І ти знаєш в чому біда? Біда в тому, що коли всі окупанти перевелися, зло прийшло із середини. Тільки вдумайся, вони стільки років хотіли бути незалежними, а коли це сталося, то просто не знали, що далі робити… Все життя, століттями хотіти бути вільними і зрештою не знати нашо воно треба… Так шо порядок почнеться лише тоді, коли вкрадуть в себе найцінніше – усю землю. Чекати ще не довго.

Про це не часто говорять, але зараз триває третя світова війна. Війна із жлобами. Поки вони стрімко перемагають. Жлобізм – це найстрашніше, що з нами могло трапитися. Колись Мухарському за «Зелену лампу» поставлять пам’ятник, але то буде не скоро)).

Так от..про жлобів… Ось, що про них каже російська вікіпедія…

Жлоб — наиболее распространённый подвид быдла, повзрослевший гопник. Также именуется «настоящим русским мужиком», но не суров. В русском языке под этим часто подразумевают жадного, а вследствие этого фактора (и ряда других) очень неприятного человека. В тургеневские времена жлобов называли мещанами.

Ти уже впізнаєш риси свого сусіда чи знайомого? Згадуєш десятки зрубаних дерев, будівельні скандали, дикунськи припарковані машини, хамство в чергах?

Так друже, це вони)). Чому я про це все пишу? Тому, що жлоб окупував майже усі сфери життя і скоро вижене тебе із власного дому. Із моїми колєгами це вже сталося, вони давно не вертаються додому. Якщо так триватиме на далі, то нам з тобою стане тісно…і ми поїдемо з Тернополя до Штатів чи якої Італії/Іспанії, тай на тому станеться…

Мій знайомий недавно був у Дніпропетровську. Казав, що там дуже поширений спортивний одяг (спортивні штани), дуже мало людей ходять в джинсах. Страшно це уявити..але то факт)) Такий собі гопівський пост-савковий мордор)).

Тернопіль на відміну від сходу – це острів селян. Я не маю нічого проти хліборобів та свинопасів, ці професії необхідні. Але коли вони проникають в ті місця де їм не місце..то обов’язково стається біда.

Ну до прикладу, я ж не лізу в медицину, не раджу хірургам як робити операції, не лізу до кондитерів, які печуть безподобні пляцки, не кажу поліграфістам як і що треба друкувати…займаюся лише тим в чому петраю і чому мене вчили. А жлоб така істота, що він всім порадник…у всьому «розбирається», але нічому не може зарадити. Халепа? От тепер знов згадай про сусідів і знайомих)). Вони поряд.

Свинопаси пишуть вірші, обожнюють творчість Григоровича, який пів життя бухав і ніколи не ставився до того серйозно. Я не кажу, що він погана людина, просто нашо примальовувати йому крила? Саме страшне, що жлоби щонеділі ходять до церкви, а потім весь тиждень грішать як дикі звірі. Уявляєш як складно жити подвійним життям?)).

Вони роблять для тебе погані дороги, які не можуть пережити навіть однієї зими.

А тепер давай знов згадаєм про 6 число, день звільнення Києва від фашистів. Хіба в наших сучасних проблемах винні вони? Так отож…

Чому все це стається? Тому, що Іванко в школі не хотів вчитися, а хотів «рішати вапроси» і заробляти «бабки», хотів як виросте, купити собі дорогу машину. Рішає, заробляє, купив машину…ось і все, в житті більше немає цілей. В мене є такий знайомий, він всього цього хотів і має, але тепер не знає як далі жити…бо фантазії більше ні на що не вистачає.

Я хотів би щоб у нас було більше цікавих проектів. Щоб кожен писав, що думає, а не копіював уже придумане. Хотів би щоб наші люди були щирішими та добрішими і любили своє, а не чуже, щоб мали власну думку, а не «так як завжди».

Думаю, що з часом жлоб стане динозавром і його скелет розмістять в краєзнавчому музеї Тернополя.

загрузка...

Comments are closed.