Велично титульні посади для лохів

Усе описане являється виключно роздумами автора. Будь-які співпадіння з особисто знайомими зі мною людьми – випадкові.

У нашій державі, зокрема в державних установах, як от наприклад навчальні заклади (хоча часто і в інших приватних підприємствах) існує закономірність – знайти молоденького лоха, на якого можна звалити обов’язки якоїсь вище посадової особи і тішитись тому як все він/вона робить.
Зазвичай для того, щоб молоденький лох втішався своєю роботою спочатку йому навішують на вуха незліченну кількість лапші про те, з якою вірою сприймають його діяльність і що без таких осіб їм не обійтись. Згодом йому придумується якась солідна посада «головний», «замісник», «заступник» і так далі по списку, лиш би посада відповідала першорядній заміні когось вагомого з дирекції. Лох почувши свій новий титул (який ще красномовно впишуть на якомусь клапті паперу, аби більше його потішити) приходить в шалений захват, ну тішиться неначе дурень цвяшком.
А тоді на молоденького лоха звалюється безпосередньо вся робота. Звісно вище керівництво нічого не робить, а лиш гульбанить цілими днями, обмежуючи свою діяльність кількома підписами, а лох же переробляє усю мислиму і немислиму роботу.
Проте лохи не скаржаться, хоч і вкалують численну кількість годин, не мають гідної зарплатні і переробляють купу всякого непотребу, зокрема бюрократичного.
Мене більше дивує те, що лохи таких от ситуацій не бачать. Вони гордливо носяться зі своїм титулом замісництва і вірять, що вони самі потрібні. Вони гучно перераховують всякі виконані маразматичні дріб’язковості, наче підкреслюючи іншим як вони можуть прислужити дирекції і тим самим є неповторними. А ще вони страшенно гордо розповідають, що лягають спати не раніше 3-ї ночі, бо не сплять ночами, а виконують покладену на них роботу.
Ці молоді люди є на правду здібними і працелюбними, однак погорда і власні прагнення до вищих ланок робить з них рабів.
Та ні, мені їх не шкода, бо треба дивитись на що підписуєшся і якщо хочеш носитись з титулом і цілувати чужі п’ятки – нехай. Однак мені якось дивно, що останнім часом ці стада лохів так зростають у своїй кількості.
Дивлячись як такі от стада лохів носяться зжимаючи в руках черговий документ і сповнені певності, наче вони стали вищі простих людей, презирства до людей, що стоять над ними і їх використовують не відчувається. Відчувається неприязнь від того, що люди самі себе сковують і перетворюються у блазнів. Головне вірити у власну необхідність і переробляти все за всіх, при змозі повторюючи гонорово іншим свою посаду. Титул високий, а як не крути, про таких блазнів, окрім слова «лохи» чомусь важко щось сказати…
Будьте свідомими. Припиніть блюзнірство себе самих…

Дивлячись на стадо, Ольга Врублевська