Як тернопільський війт Росію з карти світу стер

Сергій Віталійович, якому випало щастя носити прізвище Надал, стояв біля карти світу. Очі блукали країнами і континентами, а думки були далеко. Після того, як він героїчно захистив християнство, хоча б у частині етики, Сергій Віталійович очікував від Папи Римського якогось ордена чи медалі. У крайньому випадку, у самому крайньому, він готовий був прийняти з рук Папи якусь грамоту.
Але гонець від Понтифіка затримувався. І в цьому нема нічого дивно – це ж стільки кордонів і митниць потрібно здолати, а потім ще й тернопільські дороги, на яких великої швидкості не розвинеш, будь ти тричі гонцем.
А щоб очікування тягарем не тиснуло на плечі, думав Сергій Віталійович, щоб це ще таке героїчне утнути. Ось колись часи були – можна було континент який відкрити, чи хоча б гору нездоланну підкорити. А тепер все відкрито і здолано. І вже точно ніяку Америку не назвуть Надалівка.
І тут Віталійовича, котрий Сергій, осінило – якщо не можна відкрити, то хто мені заважає щось закрити?
Кинувся він до столу і міцною рукою, звиклою класти на вулицях файного міста бруківку, написав указ про заборону на вулицях міста використовувати слова «Москва» і «Росія».
А поки чорнило на указі підсихало, вирішив він глянути, що там у тому пакуночку, який дружина йому на обід зготувала. Відкрив шухляду і остовпів, як інша дружина ото хлопа, що Лотом його звали.
З шухляди тієї прямісінько на нього дивилася книжка, на обкладинці якої було написано: «Подорож з Петербурга у Москву».
І що тепер робити?, – подумав Сергій, батька якого звали Віталієм. Тут залишити – хтось з підлеглих побачить і скаже, що я сам закони, які видаю, порушую.
– Зїсти? – не надто вже апетитно виглядає.
– Спалити? – побачать люди з-під дверей кабінету димок, подумають, що знову почалося і самі почнуть палити усі папери, які під руку потраплять.
Так виходу і не знайшовши, сховав книжку Сергій Віталійович під піджак, вирішивши позбутися її дорогою додому. Але тією дорогою ще потрібно було до магазину зайти, бо дружин список склала, що на вечерю купити необхідно.
І він зайшов. На список глянув і вдруге остовпів. А написано там було – 300 грамів російського сиру і кіло московської ковбаси. І виходячи з магазину із сиром, ковбасою і книжкою думав Сергій Віталійович, якому пощастило народитися Надалом, що багато у нього попереду ще роботи. І не один стос паперу і не одне відро чорнила піде, перш ніж він зітре з пам’яті тернополян оті слова, які сам вже навіть подумки не вимовляє.
Андрій БЕРЕЗОВЧУК