Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина десята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОДОВЖЕННЯ,

Прийшовши до тих хат (хутір), Сердюк доручив Топоркову привести Григорчука до Головатюка, а ми всі пішли до Головатюка. Його застали вдома, що робив щось зі соломою в стодолі. Коли ми прийшли до нього, то зразу було помітно, що він винний, бо постійно мінився: то білий, то червоний. До нього перший почав говорити Сердюк. Він питав, чи є півлітра, бо прийшли гості. Ми ждали на Топоркова з Григорчуком. Коли привів Топорков Григорчука, Сердюк сказав до них обох, щоб вони визнали свій гріх зразу, то менша кара буде. “А знаєте, що за бджоли судять так само, як за чоловіка” – говорив Сердюк. Вони мовчали. Тоді Сердюк ще раз повторив, щоб вони винесли все зі стіни в погребі, завеземо всі разом тій тітці й буде все впорядку. Тоді Головатюк сказав, що як так, то всеодно: і так суд, і так суд. Після цього пішли та винесли зі стіни 30 рамок. Коли розбили стіну, там було коритко, в ньому поскладані рамки і мед стікав у коритко. Після ви! несення рамок надвір, Сердюк брав їх по одному до хати і писав протокол допиту. Тримав в хаті кожного десь з пів години. Як закінчив, сказав запрягти коні і, забравши рамки, ми поїхали до тієї жінки, а я з головою і членами с/ради вернувся у село.  Дорогою голова питав мене, звідки він так про все знає. Я відповів, що не знаю, а мене викликав у Кінахівці і там я про все довідався. У висліді тієї розмови голова сказав, що якийсь добре робить що доносить відразу аж у район, а не до мене. Так ми прийшли до с/ради. Тут посиділи трохи, а що був уже вечер, пішли з головою до нього. В голови я ночував. Замітного не було нічого. Голова весь час допитувався, як Сердюк так скоро узнав про все. Я повторив, що не знаю, бо питати не смів. На другий день я ходив до Німця, але від нього не довідався нічого. Тоді я говорив йому на стрічі, що для нього я зробив, а він то не зробив ні одної роботи. Сказав про жито, але про це міг сказати і Ковира. Він говорив, що старається щось довідатися, але нічого нема. Тоді я сказав, що мало старатися, а треба піти самому і подивитися. На це Німець сказав, що йому ходити не можна, бой так люди говорять, що злидняк всюди шляється. Тоді я йому сказав, що це, що я йому доручив, він зробити мусить. Він приобіцяв. На цьому наша розмова закінчилася і я пішов в с/раду, думаючи, що з нього нічого не буде. Біля с/ради я полежав трохи на траві, а тому, що чувся хворим, сказав голові, що йду спати до стодоли заступника. Так і зробив. Увечері прийшов голова і забрав мене до себе, де я переночував.

14. 8. 1947 року  я пішов з головою до с/ради. Тут посидів трохи і пішов до Козири, щоб попитати його про Козака і Дідика та ще про деяких людей. Козиру я застав вдома. Він сказав, що вечорами був біля Козака і Дідика, але вони не виїжджали нікуди. Більше не мав нічого. Тоді я сказав йому, щоб ходив по селі, розводив розмови з різними людьми і про все, що довідається, докладав мені. Він погодився і я пішов назад у с/раду. Тут сказав голові, щоб дав підводу, бо поїду у Вишнівець. Я поїхав і о 3 годині був уже у Вишнівці. З Вишнівця пішов додому, де ліг до ліжка, бо був хворий. Відновлялася язва шлунку. Увечері я написав рапорт і ліг спати. Рапорт був такого змісту:

 “Начальнику милиции Вишневецкого РО МВД капитану тов. Костромину от участкового участка села Великий Раковец Литвиненка П. К.

 РАПОРТ. Доношу до Вашого ведома, что за время пребывания в меня на участке с. В. Раковец с 1/VІІІ. по 15/VІІІ – [19]47 г. мной произведены следующие мероприятия:  Выявлено: 1. Краж. Одна. Примечание: С другого участка имущество. 2. Выявлено спекуляций. Нет. 3. Выявлено хулиганств. Нет. 4. Выявлено секретных групп бандерівських. Нет. 5. – //– связных групп бандерівських. Нет. 6. – //– шпионажу. Нет. В чем и доношу до Вашего ведома. 15/VІІІ– 47 г. Участковый участка с. В. Раковец (Литвиненко)”.

 16.8.1947 року рано я пішов у Вишнівець. Подорозі я зайшов на поліклініку, взяв звільнення на 5 днів і тоді пішов в РОВ МВС. Прийшов о 10 год. 30 хв. Костроміна стрінув на коридорі, коли виходив зі свого кабінету. Він спитав мене, коли я здавав рапорт, чому так пізно. Я показав йому справку з поліклініки і сказав, що хворий. Опісля він переглянув рапорт і, не сказавши нічого про роботу, дозволив відійти. Я пішов додому. Цих 5 днів я пробув удома і майже весь час пролежав у ліжку, бо був таки порядно хворий. Жінка принесла мені таблетки до жолудка, які одержала в аптеці на видану мені рецепту і я лічився. Вдома я пролежав до 22.8. Замітного не було нічого. 22.8. десь около 12 год. я пішком вибрався у В. Раківець. Туди прийшов мабуть о 4 год. і зайшов у с/раду. Тут застав Косарчука, голову і заступника. При привітанні голова спитав, чому так довго не приходив. Я відповів, що був хворий, та у свою чергу спитав, що нового є, що так питає. Він відповів, що побилися  “пацани”. Понапивалися і розбили один одному голови. Я післав по них дижурного. Цей вернувся, але без них, і сказав, що вони повтікали й казали, що не підуть. Крім цього, дижурний сказав, що вони вже помирилися. Я сказав до голови, що як помирилися,то нехай так і буде. Перед вечером ми пішли до голови, в якого заночували. Коли ми вечеряли хтось почав стукати до дверей. Ми трохи полякалися, бо думали, що вже прийшли по нас бандерівці, але до хати прийшла Заяць Христя Денисівна. Вона розказала голові, що Гордійчук Іван Прокопович і Гордійчук Данило Захарович прийшли п’яні на її подвіря і побили її сина Кирила. Ще вона щось багато говорила, що вони розбійники, що весь час нападають на її сина, опісля пішла, бо голова сказав їй, що цю справу полагодиться завтра. Я і Косарчук її не показувалися. Ми не хотіли, щоб вона нас бачила в голови. Я записав собі це в блокноті, щоб не забути, після чого вже в спокою ночували. На другий день рано ми повставали, поснідали й пішли в с/раду, звідки я післав по цих 2!ох хлопців, тобто Гордійчука Івана і Данила. Коли дижурний вернувся, сказав, що не застав їх вдома. Тоді я післав його по Заяця Кирила та його маму Христю. Вони прийшли. У Кирила були під очима синці та на голові гуля. Я переслухував їх. Мати Кирила, Христя, зізнала слідуюче:

 “Заяць Христя Данилівна, мати потерпівшого Заяця Кирила Савковича розказала, що 22.8.1947 р. о 9 год. вечора мій хлопець Кирило був на подвір’ю і лагодив воза на завтра їхати в поле, бо хотів вивезти гною. В цей час влетіли цих 2 розбишаки Гордійчукових – це Гордійчук Іван Прокопович та Гордійчук Данило Захарович та причепилися до мого хлопця дати їм закурити. Опісля стали питати, куди він збирається наніч їхати, певно щось красти, і стали його штурхати та сміятися з нього, називаючи його маминим синочком. Він все відходив та просив, щоб вони не лізли, бо він їх не зачіпає. Тоді Данило штурхнув його так, що той аж похилився, і відштурхнув його. При цьому сказав, щоб вони йшли собі, куди направилися. Вони тоді почали матюкати і Іван вдарив Кирила. Кирило схопив палку і палкою вдарив Івана по спині так, що той аж зігнувся. Після цього Данило накинувся на Кирила і звалив його на землю й обидва почали бити його нісками. Били так, що аж кров з нього потекла. Якби я не була вибігла з хати і не оборонила, то були б забили. Я відігнала їх, підвела хлопця і забрала до хати, де обмила і побігла шукати вас. Але вас в с/раді не було, отже я пішла до голови. З моїх слів записано вірно про що і підписуюся Заяць Христя.”

 Після цього я покликав її сина Кирила, якого попросив розказати як то було тоді, коли його побили. Він розказав це саме, що його мати. Я записав це і сказав до обох, що можуть відійти додому, а винуватці будуть потягнені до відповідальності. Коли закінчив з цими двома, знову післав дижурного по Гордійчуків, а сам ждав у с/раді. Однак дижурний знову вернувся без них і сказав, що не хочуть йти. Після цього я сказав голові, що підемо до них, заберемо і посадимо в льох. Ми пішли всі три (був також Косарчук).

Коли прийшли до них, вони поховалися, але ми їх знайшли і забрали у с/раду. Тут посадили в льох і сказали, що це за, те, що не явилися на визов. По 10–15 хвилинах я сказав голові, щоб покликав мені одного з них. Голова привів мені Данила. Я сказав йому, що за розбійство судити будемо. Тоді він почав виправдуватися, що був п’яний та хотів пошуткувати. Тоді я сказав, що діло передам в суд, а він як собі хоче, хай мириться, чи не мириться. Після цього сказав голові покликати Івана. Цьому рівнож сказав, що передаю в суд за такі хуліганські вчинки. При цьому зазначив їм, щоб ждали в с/раді до розпорядження, бо як підуть насильно, то зразу направимо в район. Після цього написав записку до ст. о/уп. такого змісту:

 “Ст. о/уп. т. Щаблеву. Сообщаю, что на участке В. Раковец произошло происшествие в виде хулиганства, где надсилаю Вам два листки разказов Заяць Кирила як потерпевшего та его матери як свидетеля. Нарушители порядка – это Гордийчук Иван та Гордийчук Данило. Присилайте на разследствие этой справы. 23/VІІІ– 1947 г. Участковый Литвиненко”. 

Цю записку і зізнання Заяця Кирила та Христі я запакував в конверт і вислав в район Демчаном Іваном, якого покликав мені голова. Він поїхав конем. Гордійчуки були в с/раді. Я також сидів біля них. В розмові Данило зухвало висловився, що я їх тільки лякаю, але я сказав, що не лякаю і будуть суджені. Через годину приїхав Демчан та Сердюк з ним на коні. Демчан віддав мені розписку про одержання пакета від Щаблєва, а Сердюк спитав, що таке. Я відповів, що є “два орли”, які побили хлопця та ще й насміхаються, що їм нічого за це не буде. Сердюк сказав покликати побідженого, по якого пішов дижурний. За цей час цих двох – Івана і Данила – забради надвір, де Сердюк сказав їх держати. За пару хвилин прийшов Кирило і Сердюк почав допитувати його. Я був в той час надворі при Іванові і Данилові. Через 30–40 хвилин Сердюк покликав Івана. Кирила відпустив додому. Опісля допитував Івана. Через відчинене вікно я чув, що він казав йому розказати як це сталося, а крім цього давав йому питання про причину їх нападу на Кирила, завіщо вони його побили і т.п.  Іван відповідав, що вони лише шуткували. Опісля покликав Данила, якого розпитував це саме. За пару хвилин вийшов надвір і сказав, що це дурість. Судити не хочеться молодих хлопців, хіба взяти їх у Вишнівець, посадити на дві – три доби та трохи промняти біля роботи (говорив так перед мною, Косарчуком і головою). Тоді покликав Івана і Данила до канцелярії, взяв від них підписки, що являться завтра в РВ МВС і відпустив їх додому. Коли вже ця справа була закінчена, голова запропонував нам усім піти на обід. Ми поставили коня Сердюка в Уляни і всі пішли до голови. Тут пообідали і вернулися назад в с/раду. Тут посиділи трохи і тоді Сердюк, попрощавшись з головою і Косарчуком, сказав, щоб я пішов з ним по коня до Уляни. Дорогою він спитав, як йде в мене робота, які нові матеріали поступили. Я відповів, що, крім цієї справи, нема нічого. Він сказав, що це дурниця, а важніше – це робота по других питаннях, як виявленні підозрілих людей, шпіонажі та бандерівських груп. При цьому зазначив, що треба краще організувати роботу. Я відповів, що нічого нема, а як нема, то не вроджу. Так ми трошки поговорили і він поїхав у район, а я вернувся у с/раду, де з Косарчуком і головою сиділи в с/раді без роботи. По якомусь часі голова запропонував піти до заступника, бо й так не було жодної роботи, а сидіти не хотілося. Ми пішли і полягали в стодолі спати. Увечері повечеряли і в нього заночували.

 25.8.1947 р. рано ми пішли в с/раду. Тут я подумав собі про Калину, бо уважав, що з Німця не буде жодної роботи. Я постановив піти до Калини і заангажувати його на “дов. лице”. Однак його я не застав вдома й мусів вернутися назад в с/раду, де пробув до вечора та помагав Косарчукові провіряти списки. Увечері пішов до Козири. Я найперш сказав, щоб він дав мені свій наказ на поставку, то може щось зроблю, а опісля спитав, чи має нові якісь матеріали. Він відповів, що нема нічого. На цьому ми й розійшлися. Завдань я не давав йому жодних, контактуватися мав зі мною по старому. Від Козири я пішов ще у с/раду, бо надіявся, що там будуть ждати на мене Косарчук і голова. Ще було з година до смерку. Ми рішили, що пробудемо в с/раді до смерку, а опісля непомітно підемо на квартиру до голови. За цей час я сказав Косарчукові, щоб звільнив від поставки Козиру. Він без спротиву написав на наказі:

 “Знять за перерахунок з 1946 року”.

 Увечері, полягавши спати, ми говорили між собою про роботу. Під час розмови Косарчук признався мені, що вже має по одному “дов. лицу” на першому, третьому і п’ятому участках. Тоді я попросив  його, щоб давав їм також завдання по ділянці моєї роботи, як слідження за крадіжю, слідження за підозрілими людьми і т.п. Він погодився. На другий день ми пішли в с/раду обидва з Косарчуком. Подоро! зі ми зайшли до одної хати (пройшли 100 м. дорогою від голови до с/ради, тут є вуличка вправо, на вуглі садок, а це по цій самій стороні друга хата від вугла), де Косарчук щось лагодив. Думаю, що ходив до “дов. лица”, бо коли вийшов, то заругався й сказав, що нема нічого. Це було на другому участку, отже може бути, що це інша справа, але я так думав. В с/раді ми сиділи без роботи і говорили про різні небилиці. Десь о першій годині біля с/ради появився Козира. Ми стрінулися і я віддав йому наказ. Він переходив випадково. Матеріалів немав жодних. Я також не говорив йому нічого, бо не хотів його довго задержувати. Тоді Козира запросив мене з Косарчуком зайти до нього. Посидівши ще трохи в с/раді, після цього, я запропонував Косарчукові піти зі мною до Козири. Ми пішли. Косарчук не орієнтувався про мої відносини з Козирою. Ми в нього випили пляшку горілки, закусили і скоро пішли назад. Після цього ходили по садках та збирали вишні. Роботи не було жодної, отже ми так і ходили. Коли прийшли до с/ради, тут застали Гордійчука Прокопа, який просив, щоб не судити хлопця за розбій. Я пообіцяв йому це зробити. При цьому він просив, щоб зайти до нього, але ми не пішли, а зайшли до Гордійчука Захарія, бо цей ближче мешкає. Захар також просив, щоб звільнити хлопця. Я пообіцяв:

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.