Активна діяльність Надії Росилович з Тернопільщини в спецгрупі МДБ

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

 РОСИЛОВИЧ НАДІЯ КОНСТЯНТИНІВНА 1924 року народження,  село Котівка Копичинського району Тернопільської області, освіта середня, закінчила агротехнічний технікум, з селянської сім’ї, українка, не одружена, не судима.

«У травні місяці 1942 року при німецькій владі, я закінчила  Чортківський агрономічний технікум і після цього пішла працювати агрономом в німецьку сільськогосподарську установу у місті Хоросткові Копичинського району.  Коли у 1944 році прийшла радянська влада, у квітні я стала робити в Копичинцях у почтовому відділенні зв’язку касиром, де перебувала до вересня місяця 1945 року. У листопаді 1945 року с поступила в спецгрупу районного відділу МДБ,  якою керував оперуповноважений МДБ АВЕРІН. В цій групі я працювала до вересня 1946 року. Там мені давали завдання працівники районного відділу МДБ. У вересні місяці я пішла в декрет і знову вийшла на роботу у грудні 1946 року після декретної відпустки.

З 5 по 6 березня 1947 року я виконувала спецзавдання начальника Микулинецького РВ МДБ старшого лейтенанта СУСЛЕНКА. Під час виконання цього важливого завдання мене  захватили бандити  УПА від яких мені вдалося втекти 8 березня 1947 року і тоді я явилася в Копичинське РВ МДБ. Як це відбувалося записую дослівно.

3 березня 1947 року, я разом з оперуповноваженим Микулинецького РВ МДБ товаришем БУГАКОВИМ виїхали в село Настасів для оперативної роботи. В це село ми приїхали дуже пізно  я прилаштувалася в будинку БАЗАР ГЕОРГІЯ, де мене БУГАКОВ  відрекомендував власнику будинка, як представника від районного відділу ВЛКСМУ. Ранком 4 березня я виконувала поручене мені завдання, а саме пішла в село Людвиківка і вечером повернулася назад та прозвітувала про виконану роботу БУГАКОВУ. На другий день знову пішла в село Людвиківка і зупинилася у селі в будинку коло місцевої кооперативи. Я там залишилася ночувати і у ночі, а саме о першій годині ночі в будинок зайшли два бандити, які були озброєні німецькими автоматами і пістолетами. Вони мене забрали з хати і завели у будинок в цьому селі де там було ще четверо бандитів. Всього разом їх було шість. Вони почали мене допитувати і я сказала що являюся кур’єром крайового проводу ОУН і назвала ряд людей. Я також сказала, що згідно інструкції я не можу викладати деякі важливі засекреченні данні. Один із них сказав, що таких як я вже багато завелося кругом, і що я є агентом МДБ.  Протоколу вони не складали тільки по черзі допитували. Як закінчили мене допитувати, зав’язали очі і вивели мене на двір та посадили на сані, накрили великою хусткою і повезли у невідомому напрямку. Ми виїхали за село Людвиківка о 5 годині ранку 6 березня 1947 року і добралися до невідомого мені села та завели мене в один із сільських будинків. В будинку мені очей не відкривали, але нагодували. Тоді знову положили на сані і накрили хусткою і знову повезли. По дорозі вони часто між собою розмовляли і говорили що всі думають що то їдуть переселенці. Перед нами проїжджали солдати, але я боялася кликнути до них, бо знала що бандити мають зброю і можуть мене вбити. Ми доїхали до хутора, коли було вже дуже темно,  своїми пальцями, а саме дотиком відчула що мене заводять до дерев’яної хати. Мене там завели в криївку. Я повільно з закритими очами спускалася по сходах. У схроні мене роздягнули та розв’язали очі і я там побачила 5 бандитів і серед них був один, який мене допитував в селі Людвикові. В кутку стояли автомати та гвинтівки, а посеред криївки стояв стіл, дві табуретки і лавка. Розміри криївки чотири метри в довжину і три в ширину та два у висоту. З бандитів я впізнала ДАВИДОВИЧА БОГДАНА з Тернополя. Він за німців був поліцейським у Тернополі і часто приїздив у Хоростків за німців де я працювала тоді агрономом і з ним тоді мала товариські відносини. мене почав допитувати бандит, кличка якого була «БОГДАН». Він почав оформляти протокол. На перше питання я відповіла не правду , що стала членом ОУН з 1941 року, бо членом ОУН я ніколи не перебувала. На друге питання, я сказала що в крайовому проводі ОУН я знаю кур’єра з якою я працюю, а саме «МАРТА» та описала її зовнішність, назвала я також «АННУ» та «ЛИСКОВСТКУ»  з якими я будь-то я постійно зустрічалася. На відповідь, чому я попала у Микулинецький район, я відповіла що з Заліщицького району привезла чотири ампули уколів і мала їх передати провідникові села Настасів. В процесі допиту мене знаючий бандит ДАВИДОВИЧ   сказав слідчому ОУН «БАЙДІ», що я не є сексоткою, так йому не було відомо про мою участь у спецгрупі МДБ. У них всіх тоді склалося враження що я є справді членом ОУН. мене допитували майже годину і сказали всі мої покази перевірять і потім вивели мене із криївки і завели у будинок, який був від місця криївки на відстані трьохсот метрів. Будинок складався з двох кімнат, сіней, кухні та кладовки. Мене поселили у кладовці. Там ще у кладовці один з бандитів цікавився новинами в Борщові, Скалаті, Бучачі, Заліщиках, Коропці, Монастериську. Я йому розповіла все що знала від МДБ і кого з бандитів вбили. В цьому будинку я перебувала до вечора 7 березня 1947 року. Щодо охорони я нічого не знала. Потім мене перевели в одну кімнату і там була ще одна жінка і одна молода дівчина. Там я вже з ними ночувала. У 23 годині 8 березня я втекла і поїздом прибула в Козову. Та все розказала начальнику РВ Козівського МДБ. Я не змогла зорієнтуватися з місцем криївки і хати тому туди ніхто з МДБ не виїжджав. Пістолет який мені видали у Микулинецькому РВ МДБ 3 березня 1947 року бандити не конфіскували, бо я встигла його сховати у нижній частині пальта і його там вони на могли знайти.

Але в ОУН я таки поступила примусово потім. А як це було насправді. Причиною мого вступу в ОУН було так. Я працювала секретаркою районного Гримайлівського МДБ. По завданню районних органів МДБ я часто виконувала їхні секретні вказівки проти оунівського підпілля і часто в складі оперативної секретної боївки виїздила на операції, які проводилися спішно. По моїх даних було розкрито і ліквідовано декілька бандогруп УПА. Тоді до районованого проводу ОУН дійшло про мою оперативну діяльність в МДБ. Тоді мою маму бандити УПА попередили, що коли вона не заставить мене перейти  на сторону ОУН то я і мої родичі будуть жорстоко наказані. Коли я в черговий раз зустрілася з своїми родичами, то моя мама повідомила мене про це. Я ніяких мір не прийняла і навіть про це не повідомила МДБ. Через дві неділі після зустрічі з мамою     я прийшла до неї до дому і там ночувала декілька днів. Тоді і в ночі прийшли до нас в хату бандити УПА з ІХАЧ МИХАЙЛО псевдо «ВИХОР». Він мені сказав, що все знає про мою діяльність і знає що я є секретним агентом РВ МДБ і моя кличка «РУДНІКОВА». Також знає про мою основну діяльність, що я займаюся пошуками та виявленням повстанців УПА. Я змушена була признатися про свою діяльність, і тоді «ВИХОР» сказав мені поступити в ОУН, але щоб я залишалася в секретні частині  МДБ і щоб в дальшому там виявляти секретну інформацію і все передавати в ОУН. Тоді він дав мені кличку  «РУСАЛКА», але особливих завдань я не отримала. Він мені тоді надав місце явки в місті Тернополі, де перебував окружний СБ ОУН, а саме до «ЛИСКОВКИ». Він повинен мені дати конкретне завдання. Ще дав мені грипс, який я мала передати в окружний відділ СБ ОУН. Там я мала пару днів пожити у цій квартирі. Через два дні я все виконала. Прибула у Тернопіль, знайшла цю квартиру, передала грипс і заночувала.  Адрес квартири вулиця Гнила №18. Там проживала старша жінка з дочкою ОЛЕЮ віком 19-20 років. На другий день я пішла в міський відділ МДБ  до підполковника  СІРЦОВА і все йому доклала про ДАВИДОВИЧА БОГДАНА – «ЛИСКОВИЧ». Мене вислухав і сказав бути обережною і все їм доповідати про діяльність СБ ОУН.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ