Визволителі чи поневолювачі Вишнівеччини

На приєднаних у 1939 році до складу ССРСР західноукраїнських землях відразу почалися масові репресії проти українців

У ніч із 23 на 24 серпня 1939 року Німеччина та СРСР ухвалили договір про розподіл Польщі. Вже наступного місяця Червона армія увійшла в міста Західної України. Прибула Червона чума 17 вересня 1939 року на Тернопільщину у Вишнівець та Збараж. Наша територія на цей час була оточена агресивними сусідами, які нападали на нас, грабували і колонізували. У Вишнівці, при закінченні Польського поневолення, за статистичними данними проживало 1667 українців, 738 євреїв, 221 поляк.

З появою комуністів у 1939 році на наших землях почало діяти Вишнівецьке НКВД, де з перших днів організували складання списків потенційних жертв. Адже з приходом на Західну Україну комуністичного режиму, було санкційовано масове винищення цілих груп населення — як польського, так і українського. На жертв навішували тавро зрадника Батьківщини. У відповідні органи з Москви прийшли страшні вказівки для слідчих НКВД відповідного характеру:

“На слідстві не шукайте ніяких документів, що там звинувачений накоїв своїми діями чи словом проти радянської влади, Перше запитання, яке повинен поставити слідчий — це якого підозрюваний походження, виховання, освіти чи професії. І від відповідей на ці запитання ви і повинні визначити його долю”.

Так, конкретно сказано про весь загальний зміст червоного комуністичного терору на наших українських землях. Ось що розповідають свідки подій приходу поневолювачів 17 вересня 1939 року на наші терени:

“Зустрічали їх з ініціативи представників єврейської компартії, як визволителів від польського рабства, в українському національному одязі. Вони тоді зробили на вулиці у Вишнівці, нище місцевої синагоги (на перехресті доріг до Дзвинячі і на Кременець) арку з густих зелених гілок та червоних квітів. Зібралось трохи людей, більшість молоді. Хтось приніс український стяг і поставив коло входу. З хлібом і сіллю на руках зустріли, гостинно з уклоном молода пара з піснею вручила ці дарунки. Всі думали, що справді прийшли брати, але ні. Прийшли страшні, голодні варвари, брудно одягнутих. На худих недоглянутих конях, примітивна стара, зношена збруя. Мали з собою брезентові відра, дерев’яні ложки та чорні бляшані тарілки та полатаний одяг. У мішечку кожен мав черству кромку чорного хліба. Всі вони боялися говорити з місцевим населенням, а розмовляли тільки політруки, та не українською, а московською. Хліб та сіль, який їм вручили коло арки, прийняли і сказали, що “влада буде советськая і флаг будет красний”, і роздали пару листівок. На них було написано: “Браття українці! Ми прийшли Вас визволяти від польського ярма”…… Такі лагідні, обнадійливі слова градом сипались на жителів Західної України з небес. Як Божий порятунок”.

Крім НКВД , ще був створений Вишнівецький райком КП(б)У, куди було призначено Буланого С.І., а на Збаражчині секретарем райкому КП(б)У Чернишенка П.І. з Полтавської області. Працівники цих райкомів були прислані зі східних регіонів та Росії, не мали вищої освіти і не вміли розмовляти українською мовою. Вони почали діяти за конкретними принципами, опираючись на вчення Леніна. “Мине ведемо війну проти окремих осіб. Ми нищимо буржуазний клас”.

Щоб знищити українців на наших терена, у Вишнівці в 1940 році було створено три катівні, де мордували місцевих людей. Багато полонених відправляли в тюрми до Тернополя, Львова, Кременця, Дубна. Радянська влада вела не тільки фізичне знищення місцевого населення, а й моральне, застосовуючи різні методи впливу на маси. Місцевий райком партії винищував українську духовність, культуру, релігію, історію, мову, традиції. А найстрашніше — це знищення сім’ї і психологічний вплив на підростаюче покоління.

У 1940 році до Вишнівецького району було прислані на роботу у відповідні комуністичні органи, а саме у міліцію, прокуратуру, суд, військкомат, освіту, медицину та інші місцеві структури нові люди. Велику частину на керівні посади були призначенні і місцеві жителі єврейської національності.

Для порівняння з 1939 роком, у 1941 році у містечку Вишнівець проживало 1424 українці, 921 єврей, 123 поляки, 46 росіян.

За період 1939-1941 років 240 українців Вишнівця було виселено або вбито, а єврейського населення збільшилось на 190 осіб. А куди ділись поляки? Їх вивезли також у Сибір або вбили.

Як діяло НКВД проти місцевого Вишнівецького населення в ці роки? Були зверху дані конкретні вказівки:

1. Жителям, в котрих прихована зброя — вирок про взяття в заручники, а в разі передачі ними зброї іншим особам — розстріл.
2. Громадяни, які відмовились називати своє ім’я, розстрілювати на місці, без суду.
3. Сім’я, в чиєму будинку переховувався повстанець підлягає арешту і засланню, майно конфісковується, а старший сім’ї розстрілюється на місці без суду.
4. У випадку втечі сім’ї повстанця залишений будинок конфісковується або спалюється.

Також існували усні вказівки, страчувати повстанців без суду через повішення на площах та ринках, в присутності маси місцевого населення, та із залученням на показові вбивства учнів старших класів місцевих навчальних закладів. Проводити масові виселення всіх місцевих жителів (планувалось виселите всіх жителів села Бодаки Вишнівецького району під Урал). При можливості дітей повстанців перевиховувати так, щоб вони стали яничарами.

За цей період “визволителями” репресовано і кинуто в тюрми понад 10% нашого населення. Нищили людей різної національності і різного віку. Арешти мали цілеспрямований характер і чорною хвилею котився по всій Західній Україні. Особливу увагу звертали на інтелігенцію, творчих людей.

Червень 1941 року. Чорна хмара з заходу насунула на нашу землю. Знову тисячі закатованих по тюрмах. Червона чума нищила людей, замітаючи сліди своєї чорної справи. Відходячи на схід під ударами московського фашизму, комуністи лишили на Україні 23 підпільних обкоми, 685 міськвиконкомів і райкомів, 35000 диверсійних груп з російської діаспори. Такі диверсії групи були залишені і в Вишнівці та навколишніх селах. Ними керував слідчий НКВД Шевченко, проте гестапо швидко їх виявили. На наших теренах в цей період з членів ОУН почали формуватися Українська національна самооборона (УНСО). Потім появились перші підпільні організації РУХУ ОПОРУ, які потім переросли в УПА. На Вишнівеччині боротьба з комуністичною тиранією тривала до початку 50 років. За статистичними даними до 1948 року у Вишнівецькому районі загинуло 237 вояків УПА, проведено з поневолювачами 427 боїв. Окупанти за цей час знищили 51 криївку з повстанцями, а 147 порожніх закидали гранатами. Наші вояки здобули багато зброї, в тому числі три міномети, 75 кулеметів 592 автомати, 1897 крисів, 178 пістолетів, 6750 гранат, 80 тисяч гранат.

Для порівняння з 1939 роком у 1948 році у Вишнівці проживало 1044 українців, 360 вихідців з Східної України, 338 росіян, 24 єврея.

Для боротьби з повстанською армією були дислоковані частини внутрішніх військ НКВД Українського округу, а саме 21 стрілкова бригада, яка була переведена з Росії. У Збаразькому районі тоді перебувало 93 солдати, у Кременецькому 259, у Почаєвському 112, У Вишнівецькому 280, у Дедеркальському 231. Та вишнівчани боролись, бо для них Україна — це Батьківщина, наша споконвічна земля, і вони були переконанні, що майбутнє на українській землі належить українцям. Вони здобували Українську національну державу для нас.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ смт.ВИШНІВЕЦЬ