Вирок — розстріл за те, що проживав на окупованій території

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Постанова про відкриття кримінальної справи щодо Цимбровського Івана Олександровича 1916 року народження, житель села Бодаки, Вишнівецького району, Тернопільської області, з селян бідняків, українець, не одружений, раніше не судимий, в серпні 1943 року добровільно поступив в банду УПА сотні “Чіпа” маючи псевдо “Шпак”. Коли у березні 1944 року прийшла радянська армія, він переховувався в лісах. 25 травня 1944 року під час проведення військової операції і ліквідації бандогруп на теренах Бодакських хуторів, а саме на хуторі Зімній переховувався в криївці і здійснював військові дії при затримуванні. У цій криївці було вбито п’ять бандитів, Цимбровського було поранено і затримано живим. З матеріалів справи видно, що Цимбровський Іван Олександрович участі у вбивствах і грабежах мирного населення не брав.

18 червня 1944 року. Місто Збараж. Обласне управління НКДБ.

Протокол допиту. 26 травня 1944 року.

Цимбровський Іван Олександрович, 1916 року народження, житель села Бодаки, Вишнівецького району, Тернопільської області, з селян бідняків, українець, не одружений, раніше не судимий, батько Цимбровський Олександр Федорович 52 роки, мама Цимбровська Єфросінія 48 років і рідний брат Цимбровський Гнат Олександрович 16 років.

“У весь час, аж до приходу німців на Тернопільщину, я проживав у селі Бодаки Вишнівецького району Тернопільської області. В червні 1941 року, коли розпочалася війна, я був мобілізований Вишнівецьким райвоєнкоматом та направлений у Кременець. Потім нас перекинули у Чортків, а на другий день відправили до Гусятина. Десь, не доходячи Гусятина, ми попали під обстріл німецьких військ. Нас вони взяли в полон і почали гнати на захід. У полоні я перебував три дні. Я і ще пару хлопців у ночі на третю добу втекли з полону. Так я добрався через пару днів додому. До серпня 1943 року я займався сільським господарством і в ніяких організаціях чи військових загонах не перебував. На початку серпня до мене приїхав з Вишнівця Бодасюк Анатолій, який перебував при німецькій владі Комендантом поліції. Він приїхав ще одним поліцейським, якого я не знав. Вони вивезли мене в ліс і почали розпитувати, що я робив при радянській владі і потім мене побили, давши 25 ударів по тілі шомполами. Після побиття записали мене в УПА і направили в сотню “Чіпа”.

Там я перебував аж до приходу радянської армії. В сотні “Чіпа” я був при польовій кухні. Бійців у сотні було 97. Всі вони були з навколишніх сіл Вишнівеччини. Керував ними житель села Колодно. З мого села там були: Янусь Степан Афанасійович, Янусь Олександр Семенович, з Чайчинець Войтович Володимир, псевдо “Мороз”. Всі повстанці мали клички і я їхніх прізвищ і звідки вони не знав. А псевдо запам’ятав: “Лев”, “Свистун”, “Крига”, “Хміль”, “Тріска”, “Клепка”, “Орлик”, “Михась”, “Ясний”, “Дунай”. Керував сотнею “Чіп”, Комендантом був з села Устечко Почаївського району “Михась”. “Кобець” керував трьома роями: Вишнівецьким, Зарудянським і Олексенецьким. В сотні була своя Служба Безпеки ОУН. Керував нею Бодасюк Анатолій – ”Підкова”. В квітні 1944 року “Орлика” і “Чіпа” енкаведисти вбили коло Колодна у криївці. Вони там проводили нараду якраз на Павсхальні Свята, 4 квітня 1944 року. Тоді я із сотні пішов у Бодаки. “Підкову” енкаведисти вбили 26 травня 1944 року коло хутора “Зімній” в криївці.

Повстанці у сотні “Чіпа” мали 5 кулеметів, одного міномета. Вояки були озброєні гвинтівками та автоматами. Я мав десяти-зарядну гвинтівку. Цю зброю мені дав “Чіп”. Зброю ми діставали при нападі на німців і часто забирали у румунів, які служили у німецькій армії. Коли прийшла радянська армія сотня “Чіпа” розійшлася невеликими групами по своїх селах. Кожен взяв собі зброю та бойові патрони і гранати. Перед нашим загоном була поставлені основні завдання під час німецької окупації: не допустити відправки місцевого населення на роботи в Німеччину, не допусти збору продуктів харчування для німецької армії, забороняли збір зернових і м’ясних продуктів. Ми постійно проводили напади на німецькі колони, які перевозили харчі чи зброю або ліс. Німці старались вивезти навіть родючу землю. Повстанці харчувалися у польовій кухні. У сотні була людина, яка відповідала за продукти харчування. Це був “Лев”, який їздив по селах і збирав харчі. Сотня “Чіпа” діяла на території Вишнівеччини: Колодно, Решнівка, Шимківці, Чайчинці, Коханівка, Бодаки, Заруддя, Раковець. Ми перебували у лісах, потім ми розійшлися по домівках. Спочатку я перебував у себе в дома. Але коли вже на Вишнівеччині розпочалася мобілізація, а саме 22 травня в Бодаки прибуло з Вишнівця багато військових і почали все перевіряти по хатах. Я вирішив переховуватися, тому що мене радянська влада могла заарештувати. Я взяв з собою гвинтівку і пішов на хутір “Зімне”. Там були: Бодасюк Анатолій “Підкова”, надрайоновий комендант “Богданко”, він же “Михась”, Волохатий Михтод, Босюк Роман, Онищук Андрій Йосипович, Прошак Сафрон Йосипович. Коли я прийшов до них, то вони мене запитали чому я прийшов у криївку, на що я відповів що також хочу переховуватися від радянської влади, щоб не йти в армію. Я сказав що мене сюди направив Собко Оверко, псевдо “Щек”. Бодасюк Анатолій “Підкова”, надрайоновий коменданнт “Богданко” пішли на другий день в напрямку села Кривчики у другу криївку, а ми так перебули три дні. Їсти нам носила рідна сестра Онищука Андрія — Онищук Ольга. Вона приходила до нас в різний час дня або ночі.

З приходом більшовиків на східній частині Вишнівецького району була сформована нова сотня під керівництвом “Сокола”. Мені про нього нічого не відомо. Бо я з цими повстанцями не мав ніякого зв’язку. А криївку, де ми переховувалися, викопали жителі села Бодаки: Собко Оверко Фомич, Босюк Роман Іванович, Онищук Андрій Йосипович, Волохатий Мифод Йосипович, Прошак Сафрон Йосипович. Хто будував іншу криївки я не знаю. Ці криївки будував Прошак Сафрон, він також затриманий і може все сказати. Всі решта хлопці вбиті. Адже в криївці на час операції Вишнівецького НКВД перебували шість чоловік, я Цимбровський Іван. Всі ми жителі села Бодаки, а саме: Собко Оверко Фомич кличка “Щек” помічник “Лебедя”, Він займався мобілізацією в УПА. Онищук Андрій Йосипович, про його обов’язки в сотні “Чіпа” мені нічого не відомо. Босюк Роман Іванович і Волохатий Мифод Йосипович в УПА не перебували а переховувалися від призову в армію. Прошак Сафрон також в УПА не перебував і чого він переховувався мені не відомо. У другій криївці переховувалися Бодасюк Анатолій “Підкова”, надрайоновий коменданнт “Богданко”. Всі ми були озброєні. У нашій криївці було вбито чотири повстанці. Ми вже взнали що нас оточили енкаведисти і попередили щоб ми здалися в полон. Але ми добре чули що у сусідній криївці тривав бій коло двох годин. Бій був великий. Ми чули як там підривались гранати. Це так захищався Бодасюк і “Богданко”.

У сотні “Чіпа” Чемерис Карпо був станичним і поставляв повстанцям зброю і боєприпаси. Бойко Захар Степанович і Яцюк Іван Павлович проводили агітацію серед населення щодо вступу хлопців в УПА. Янусь Степан Афанасійович і Янусь Севістьян Семенович були рядовими повстанцями в сотні. Нас всіх прийняли в сотню в серпні 1943 року. З нами проводили військові навчання. Ми цілий тиждень навчалися стріляти, нас навчали всіх видів військових дій. Ми присяги не давали. Коли нас навчили військових дій то всім дали клички. На початку вересня 1943 року ми провели перший бій з німцями коло села Гнидава Вишневецького району. Там загинуло три наших бійці. Я запам’ятав другий бій з німцями коло села Заруддя. Тоді загинуло два повстанці. Наша сотня ніяких боїв з ковпаківцями не проводила. Ми їх на наших теренах не бачили. Ми також не воювали з радянськими солдатами. Бо наша сотня з приходом радянських військ розійшлася по домівках і переховувалися по криївках. Перед нами вже не стались ніякі завдання. Мене затримали 26 травня 1944 року в криївці за три кілометри від села Бодаки. Я мав десятизарядну гвинтівку і 50 патронів. Зброю я зберігав для військових дій проти радянської влади і червоної армії.

Я повністю признаю себе винним в тому, що проживаючи в селі Бодаки Вишнівецького району Тернопільської області в серпні 1943 року зрадив радянську батьківщину і вступив у військову банду УПА бандита сотні “Чіпа”. Проходив військові навчання і мав кличку “Шпак”. Я був озброєний десяти-зарядною гвинтівкою і мав при собі 50 патронів. При облаві військовою частиною був затриманий у криївці коло села Бодак 26 травня 1944 року. В цей день у селі Бодаки також були затримані: Янусь Роман Семенович, Янусь Севястян Семенович, Янусь Степан Афанасійович, Чимирис Карпо Тимофійович, Гуцало Касян Прокопович, Шкляр Михайло Семенович та багато інших”.

Цимбровський Іван Олексійович вироком ВТ військ НКВС Тернопільської області від 20 липня 1944 року засуджений по ст. ст. 54-Іа, 54-ІІ КК УРСР до ВМП — розстріл. Рішення по справі не відмінялось. Визнати винним у тому, що в 1941 році здався в полон німецькому війську, проживав на окупованій території. У серпні 1943 року вступив у УПА, мав на озброєні гвинтівку і 50 набоїв. Під час облави 25 травня 1944 року був поранений і затриманий. У вбивствах і грабежах мирного населення участі не брав.

Ось так закінчилось життя українця. Вирок — розстріл. Розстріляли тільки за те, що хотів на своїй рідній землі було Українська держава, і люди на ній розмовляли рідною, українською мовою. Його розстріляли. І ні могили. Ні пам’ятного знаку немає. І побратими його загинули. Та не стерли з пам’яті людей ці трагічні дні в селі Бодаки, дні боротьби нашого народу за нашу вільну, незалежну Україну. Але чи вміємо ми цінити цих людей? Чи впорядкували їхні могили? Чи місцева влада знаходить декілька хвилин на рік, щоб подивитись на місце криївки і провідати місце поховання? НІ! А треба!

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ