Дзвінка Торохтушка про космос, праники та вату

– Прівєт! Ой, ета точьна ти? Как ви там празнуєтє? Калядавалі, нєбось? Помню я еті ваши калядкі – красіва. Жалка даже, чьто я в етам нічєво нє панімаю…
Званю вот, єлє номєр нашла, с празнікамі паздравіть. Ти то хоть, нє в “Азовє”? А то я званю Юркє, а он – там, мнє страшна стала…
– Ні, – кажу, – я не в “Азові”.
– Ой! Слава Богу! Хоть хто-то нармальний…
– Я, Катю, в Правому Секторі. А ти де?
Пауза була космічно довгою.Світлові роки, мабуть, пролетіли.Якась супернова вибухнула, космічна пиль після неї осіла, кольца Сатурна прожарились на пательні Галактики разом з тєлом планети і свіжим салом.
Но чєловєку шото нада було, тому на Марсі срочно стали зацвітати яблуні і груші. Катюша старалась.
– Я в Новоангарскє. Так значіт : ета всьо правда?Ви гатови убівать людєй раді сваєй Ненькі?А я дамой хатєла…Жить по-чєловєчєскі.А бабушкін дом єщьо стоіт?
Он воно шо…
Катя всігда була руска.То нічо, шо родом з сусідньої гори.Катіна мать працювала медсестрою у Дедеркалах, в ЛТП. То таке шось близько до санаторію трудового типу. Для алкоголіків, котрі трудновоспітуємі, но ще в дурку, чи тюрму їм рано.Ото в ньому в Катіної мами і случилась больша любов з пацієнтом по кличці Король.Людиною, вопше-то безобідною, но неохайною, ледачою і п`ющою, та ще й такої широкої рускої душі, шо в хаті баби Теклі вона не поміщалась. Потому шо баба Текля в сраці мала большу любов тьотки Гальки, Катіної мами. Їй нада був спокій у хаті.
Тож баба Текля взяла до рук праника. То не кондитерське іздєліє. То таке древнє лахобитне орудіє для ручної стірки на камені коло відкритого водойома.Но періодично його ще використовували як масівний аргумент народної педагогіки.
І ото тим праником баба мало шо остаточно Короля не добила.Но тьотка Галька дуже просила, шоб у дитини був тато.Тож баба Текля поселила їх у повітці коло хліва з жилєзним аргументом : ” Шоб мені кацапом у хаті не смерділо!”
Катю баба забрала до себе, бо ж то – онука, то – святе. А тьотка Галька з мужем укатілі в Донецьк. Тьотка пішла працювать двірником і за год получила квартиру. Катю в баби забрали і з тих пір привозили лише на літо. Катя з нами , мєсними, не гралася. Бо Катя була руска. І принцеса.Бабі Теклі то було, канєшно, при сраці. Вона давала Каті сапу і гнала її пендалями на город, де Катя сиділа в картошці і гірко плакала. Ну, бо ж які принцеси сапають картошку?Так само, з глазами, повними ужаса, Катя пасла корову.Вона б цього і не робила. Но баба Текля іспользувала все той же аргумент : праник.І так, видно, довела ним дитьо, шо , коли йшла в сільмаг і питала :
“Катю, тобі праника з ізюмом купити?” – у Каті починався сльозолий.
Єдина гра, в яку Катя з нами бавилася – то весілля. Ми загонили корів на якусь поживну галявину в лісі і, поки вони паслися, гралися в те, що хтось виходив заміж за Петьку Балябу. Ну, вибору не було ,бо він у нас був єдиним меном.
Каті нравилось виходити замуж за Петьку і цілуватися під наші воплі “Гірко”.Правда, вона щитала нас безнадьожно відсталими ембіцилами, бо далі отого цілування в нас не заходило, а Катя в свої 12 знала набагато більше. Але то таке.Ембіцилів ми їй прощали. Но, коли вона з Петьки здерла шорти, шоб показать нам, шо там у нього є, то вже було занадто. І ми з Лєнкою в чотири ноги пояснили їй, шо так некрасіво.Після чого Катя з нами вже не гралася, ще й від баби, певно, дістала.
Катя була всігда руска і всігда принцеса. І замуж вона мала вийти тоже за принца. Не інакше. І коли вона, вже заміжня, приїхала до баби показати правнучку Лізу, то саме так про мужа і розказувала.Принц.
Його ми побачили уже на похороні баби Теклі. Та шо? Та ми й до того в казки не дуже то вірили…Но руский – і ето главноє.Або, як казала моя кума Тонька : ” Ото житуха : забой-запой-забєй!”
Якось так склалося, що Катіна ватна планєта не залітала в мій мікрокосмос довгі роки. В хаті баби Теклі поселився її брат двоюрідний Юрко з сім`єю.Так відлуння долітали якісь з Донецька.
А потом у них отой брехверендум був і по всіх новинах крупним планом показували Катін дебелий єбальнік. І ця Піфія клацала металевими фіксами шото про расію, котора всіх спасе і прочу херню.А потом воно втекло в любіму расію от бандеровців.Сиділо десь там під Ростовом і дзвонило Юркові, шоби вислав трохи грошей. Юрко сказав, шо він її туди не посилав, під Ростов. А сам уже наплічника спаковував на фронт. Отаке от.
А тепер вона мені дзвонить. З Новоангарська. Плачеться, шо всі евенки дебіли,жити важко, Принць на горно-обогатільном працює, руду цинкову добуває.Живуть в общазі, но такій, шо дровами нада палити (!).Узяс, короче. До Красноярська далеко, а зараз і неможливо дістатись, бо нада паромом півдороги, а січас зима,а Байкал у їхнньому заліві замерз погано, щоб по льоду… Но вот весною…
Весною воно обізатєльно приїде.Бо є ж бабина хата. А воно там має право…
Ту хату баба будувала сама. Безногий дід ліпив із глини, соломи і всього, що годилось до того, цеглу, сушив на сонці її, а баба приходила з колгоспу і до темноти клала стіни. Так от. А потім потроху перебудовувала наново, уже з цегли.І так роками.
Баба Текля була повстанською зв`язковою. Не з тих, що в 90-му почали плодитись, як таргани, щоб отримати якісь там муніципальні виплати.Справжньою.Повернулась з концтабору – і почала оту будову, довжиною в життя…
Це я до чого?
Треба терміново відшукати бабиного праника…