“Файномістяни – то таки особливий підвид людської фауни”

Файномістяни – то таки особливий підвид людської фауни. От зранку самого, з п’яти часів нуль-нуль мінут: Вибігаю з парку, з тої алейки, що між лікарнею і церквою. Шо на ній демонстратори разні народним промислом займаються. Там іще дом такий елітний, новий.
– Галька,курво! Де гарача вода?
Галька не чує, вона в цей час вибиває тріпачкою об кавйор його вчорашній перегар і собствєнні нерви.
– Галька, де, курво, вода?
– Не галасай так, іроде, ще рано, всі сидять тихо. І ти сядь маком, бо дітей побудиш.
– Хер на них! Мали нині воду дати, казали вчора. Де вода, курва-мать?
– Хто казав?
– Брехунець.
– То спитай в брехунця, де вода. І сиди тихо. Вчора сусіда вмер.
– А на маєш! А де пиво?
– Вчора було твоє пиво!
– Ти мені не розказуй, шо було вчора, бо я тобі зараз розкажу, шо буде завтра. Як твій безутєшний вдовець розкажу!
– Розкажеш, розкажеш. Тіки не кричи. Я буду харошою вдовою.
– Ну, все! Зараз ти прийдеш!
– Коля! Коля! Синку!
– Шо, мамо?
– Розбуди Тарасика і дайте татові в голову! Слава Ісусу Христу, пані Валю! Що вже так рано до села їдете? Ну, так. Спека. Хай Бог помагає вам. Коля! Миколка!
– Шо, мамо!
– Тарас встав?
– Встав!
– То чого чекаєте, гімнюки? Шоб тато мені патли повиривав і морду розбив, чи шо?
NB: Йшов двадцятий рік викладання “Християнської етики” в школах Файного міста…