Донька бійця з Тернополя: «Я навчу тата знову говорити. Він мій герой»

Захисник з Тернополя Богдан Тремба, який пережив важке поранення головного мозку, продовжує боротьбу за життя. Попереду – складна реабілітація.

Про це повідомила його дружина Анна Нетикс-Тремба у коментарі для Суспільного.

Богдан вирушив на фронт у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив у розвідці. Під час бойового завдання на Запоріжжі отримав важке осколкове поранення голови. Відтоді минуло дев’ять місяців.

“Ми пройшли дуже складний шлях. У кожному госпіталі нам не давали жодної надії. Дві ділянки мозку поранено, поранення — надскладне, лікарі називали його несумісним із життям. Але Богдан вижив. Він бореться. Ми боремося разом уже дев’ять місяців — і ми молодці,” — розповіла Анна.

Вижити Богдану допомогли побратими, які винесли його з поля бою. Нещодавно вони провідали його в лікарні.

Анна постійно поруч із чоловіком, читає йому книжки й новини. Каже, що надихає її приклад знайомого, який також мав ураження мозку, але зумів повернутися до повноцінного життя. Вона читає Богдану книжку “Самовідновлення мозку”, вірить у найменший шанс на одужання.

“Навіть якщо є один шанс із мільйона, за нього варто боротися. І ми це робимо.”

Жінка каже, що Богдан реагує на слова, хоча не може говорити через трахеостомічну трубку:

“Коли я читаю йому новини про війну чи про загибель дітей — він плаче. Коли щось веселе — просто вдивляється в мене. Усмішки я ще не бачила, але вірю — вона буде. Я говорю до нього, і відчуваю, що він хоче мені відповісти. Він мене чує і розуміє.”

У палаті з Богданом завжди його улюблена подушка з фото родини — це подарунок на день народження, який був з ним навіть на фронті. Зараз він міцно притискає її до себе у лікарні.

“Ця подушка — наша сімейна реліквія. Вона допомагає йому відчувати, що ми завжди поруч.”

Нині Богдан готується до тривалої та дорогої реабілітації в одному з приватних медзакладів. Анна залишила роботу, щоб постійно бути з чоловіком, і самостійно покрити витрати родина не зможе.

“Дуже сподіваємося на підтримку доброчинців чи благодійного фонду. Я щиро вдячна лікарям, медсестрам, санітаркам психоневрологічного диспансеру Тернополя — вони зробили неможливе. Богдан вже може стояти у вертикалізаторі 12 хвилин і самостійно тримає всі показники. Це неймовірний прогрес.”

Їхня донька Лейла мріє, щоб тато одужав і повернувся додому:

“Я з ним буду гуляти, допомагати говорити, вчити його писати й читати. Я його дуже сильно люблю, бо він — мій тато і мій герой.”